САМ СОБІ ГІД
(на головній сторінці блогу є змінений більш сучасний, відповідно до зміни вимог, пост)
Якось довелося причепитися ззаду до екскурсійної групи, яка неквапливо чимчикувала Чернівцями під орудою нашого місцевого, офіційного гіда. Не маю жодного бажання чимось образити цю поважну та освічену людину, проте почуте надто вже віддавало якимось недоречним офіціозом та було щедро помережане малоцікавими пересічному туристу фактами з історії Чернівців. Я добре розумію, що є певні вимоги до того, про що саме повинен розповідати офіційний гід і яка частка імпровізації задля зацікавлення екскурсантів може бути або не бути присутня у його розповіді в залежності від його власних уподобань та особистого стилю. Ніде правди діти, але кожний гід тримається свого місця і втрачати його через будь-які відступи від заздалегідь узгоджених у екскурсійному бюро нікому з них не хочеться.
Таку, трохи здалеку, інформацію я привів не даремно, бо вже призвичаївся пропонувати туристам власні послуги у якості гіда Чернівцями. Зазвичай це 2-3 людей, які погодилися на 2,5-4 годинну екскурсію нашим містом українською або російською мовами. Справа у тому, що завжди існує певний прошарок туристів, які з ксероксом карти визначних місць Чернівців на руках намагаються самотужки опановувати чернівецькі старожитності. Дуже швидко вони починають розуміти помилковість такого рішення, бо ноги вже гудуть від втоми, а пусте споглядання старовинних споруд, не підкріплене необхідною супутньою інформацією, нічого не дає розуму. Не хочу хвалилися якимись вкрай ексклюзивними знаннями Чернівців, проте жоден офіційний гід не наважиться розповісти те, що може й не дуже привабливе з минулого Чернівців, однак є його справжньою історією і по своєму цікаве та варте уваги. Я переконаний, що і офіційний гід знає те, що розповідаю я, але хто з них впевнений, що не отримає скаргу від якогось надто прискіпливого екскурсанта або якимось чином не дійдуть до керівництва його відступи від прийнятого офіційного погляду на минувшину Чернівців і Буковини. Подібний "дамоклів меч" не висить наді мною і я жодним чином не обмежений ані часом, ані якимись іншими пересторогами і розповідаю про рідні Чернівці те, що, на мою думку, максимально наближене до історичної правди.
Чому я займаюся цим? Мною рухає дивна суміш з нудьги, протесту проти сучасної офіційної історії міста, бажання виправити туристам їхню помилку і мрія-надія, що й мені колись теж десь-хтось аналогічно допоможе за схожої ситуації. Бо якщо нас, таких аматорів-гідів буде по кілька у кожному українському місті, то туристична привабливість такого міста обов’язково зросте. Не перше й не останнє питання, що виникає у кожного туриста - скільки обійдеться йому моя екскурсія. Ще нещодавно я водив людей Чернівцями за можливість запропонувати їм придбати за собівартістю та з моїм автографом мою збірку фантастики "Адреналінові сутінки" на додаток до посилань на власні інтернет-ресурси. Врешті-решт я позбувся таким чином всіх книжок, що запланував для реалізації, а кількість цікавої інформації про рідне місто виросла настільки, що довелося збільшити термін екскурсії на кілька годин, аби встигнути поділитися цікавинками з гостями міста. Все це підштовхнуло мене надалі проводити екскурсії не безкоштовно, але я і у цьому випадку залишаю за туристом право вирішити виключно самому, скільки грошей, у залежності від оцінки ним якості екскурсії, залишити на мою користь. Яка це буде сума для мене не принципово, бо таким чином, нехай і опосередковано, оцінюється моя робота у якості гіда.
Інколи вдячні туристи кличуть мене посидіти з ними у якомусь з чернівецьких закладів харчування і знову у нагоді стають мої знання місцевих кафе-ресторанів-барів-тощо, бо нормально поїсти в Чернівцях не завжди щастить людині, яка вперше відвідує його.
Ось ніби і все. Обов’язково додам у цей пост ще щось, якщо пригадаю.
P.S вкрай доречна порада всім хто приїжджає у Чернівці залізницею: НІКОЛИ НЕ ПІДНІМАЙТЕСЯ ПІШКИ ВІД ВОКЗАЛУ У МІСТО, а скористайтеся тролейбусом або бусіком задля однієї зупинки і щасливо минете вкрай крутий підйом у кілька сотень метрів за певної відсутності без гіда або знавця міста чогось цікавого на ньому, аби згодом опинитися на початку того, з чого саме і варто починати огляд нашого міста.
Таку, трохи здалеку, інформацію я привів не даремно, бо вже призвичаївся пропонувати туристам власні послуги у якості гіда Чернівцями. Зазвичай це 2-3 людей, які погодилися на 2,5-4 годинну екскурсію нашим містом українською або російською мовами. Справа у тому, що завжди існує певний прошарок туристів, які з ксероксом карти визначних місць Чернівців на руках намагаються самотужки опановувати чернівецькі старожитності. Дуже швидко вони починають розуміти помилковість такого рішення, бо ноги вже гудуть від втоми, а пусте споглядання старовинних споруд, не підкріплене необхідною супутньою інформацією, нічого не дає розуму. Не хочу хвалилися якимись вкрай ексклюзивними знаннями Чернівців, проте жоден офіційний гід не наважиться розповісти те, що може й не дуже привабливе з минулого Чернівців, однак є його справжньою історією і по своєму цікаве та варте уваги. Я переконаний, що і офіційний гід знає те, що розповідаю я, але хто з них впевнений, що не отримає скаргу від якогось надто прискіпливого екскурсанта або якимось чином не дійдуть до керівництва його відступи від прийнятого офіційного погляду на минувшину Чернівців і Буковини. Подібний "дамоклів меч" не висить наді мною і я жодним чином не обмежений ані часом, ані якимись іншими пересторогами і розповідаю про рідні Чернівці те, що, на мою думку, максимально наближене до історичної правди.
Чому я займаюся цим? Мною рухає дивна суміш з нудьги, протесту проти сучасної офіційної історії міста, бажання виправити туристам їхню помилку і мрія-надія, що й мені колись теж десь-хтось аналогічно допоможе за схожої ситуації. Бо якщо нас, таких аматорів-гідів буде по кілька у кожному українському місті, то туристична привабливість такого міста обов’язково зросте. Не перше й не останнє питання, що виникає у кожного туриста - скільки обійдеться йому моя екскурсія. Ще нещодавно я водив людей Чернівцями за можливість запропонувати їм придбати за собівартістю та з моїм автографом мою збірку фантастики "Адреналінові сутінки" на додаток до посилань на власні інтернет-ресурси. Врешті-решт я позбувся таким чином всіх книжок, що запланував для реалізації, а кількість цікавої інформації про рідне місто виросла настільки, що довелося збільшити термін екскурсії на кілька годин, аби встигнути поділитися цікавинками з гостями міста. Все це підштовхнуло мене надалі проводити екскурсії не безкоштовно, але я і у цьому випадку залишаю за туристом право вирішити виключно самому, скільки грошей, у залежності від оцінки ним якості екскурсії, залишити на мою користь. Яка це буде сума для мене не принципово, бо таким чином, нехай і опосередковано, оцінюється моя робота у якості гіда.
Інколи вдячні туристи кличуть мене посидіти з ними у якомусь з чернівецьких закладів харчування і знову у нагоді стають мої знання місцевих кафе-ресторанів-барів-тощо, бо нормально поїсти в Чернівцях не завжди щастить людині, яка вперше відвідує його.
Ось ніби і все. Обов’язково додам у цей пост ще щось, якщо пригадаю.
P.S вкрай доречна порада всім хто приїжджає у Чернівці залізницею: НІКОЛИ НЕ ПІДНІМАЙТЕСЯ ПІШКИ ВІД ВОКЗАЛУ У МІСТО, а скористайтеся тролейбусом або бусіком задля однієї зупинки і щасливо минете вкрай крутий підйом у кілька сотень метрів за певної відсутності без гіда або знавця міста чогось цікавого на ньому, аби згодом опинитися на початку того, з чого саме і варто починати огляд нашого міста.
ЗМІСТ
1.ЧЕРНІВЦІ БЕЗ ОФІЦІОЗУ ТА УНІВЕРСИТЕТУ
2.ХОТИНСЬКА ФОРТЕЦЯ-СПЛЯЧА ПОПЕЛЮШКА
3.ТАРАКАНІВСЬКИЙ ФОРТ-ЗАСТАВА
4.КАМ'ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ БЕЗ ФОРТЕЦІ
1.ЧЕРНІВЦІ БЕЗ ОФІЦІОЗУ ТА УНІВЕРСИТЕТУ
Довго вагався, аби написати або описати невеличку прогулянку історичними місцями Чернівців і причин тих вагань було кілька і всі вони зовсім не позитивного характеру. На превеликий жаль, з кожним роком Чернівці не стають, як у цьому набридливо намагається переконати місцева влада, більш привабливими у туристичному плані. Одна справа говорити, а інша - доводити на практиці, що мої рідні Чернівці перетворюються на чергову українську туристичну Мекку. Насправді ж, за останні кілька років знущання над старовинною архітектурною складовою міста набуло незворотних рис і навіть за бажання повернути його історичний колорит вже не вдасться. А тепер трохи про те, що ще лишається з минулих Чернівців.
Від старовинного, часів Галицько-Волинського князівства, прадавнього міста Черна, як і від укріплень гори Цецино (одне з передмість Чернівців) не лишилося нічого. Далі перші згадки про Чернівці пов’язані з невеличкою турецькою залогою у районі сучасної Турецької площі, яка нині нічим не пов’язана з тими часами окрім місцевої історичної пам’яті. Поштовхом для розвитку міста, як це не дивно, стало інше поселення, яке до того ж знаходилося на іншому березі річки - Садгора, поява якого пов’язана з бароном Гартенбергом (у вільному перекладі прізвища з німецької - барон Садогірський), який почав у ньому з дозволу російського уряду кліпати дрібні російські гроші з міді трофейних турецьких гармат. Садгора зростала, а Чернівці поки що нічим не нагадували місто, доки влада над Буковиною не перейшла до Австро-Угорщини, якій було значно легше розвивати нове поселення навпроти Садгори, ніж кожного року, по весні, будувати новий наплавний міст замість зірваного кригою попереднього. Трохи з часом село Чернівці почало поступово набувати вигляд типового австрійського містечка, а з розвитком залізниці і регіональної столиці Буковини. Не буде великим перебільшенням, якщо припустити, що сучасні Чернівці почали набувати свого історичного вигляду саме з початку 20-го сторіччя. Спочатку до цього доклали руки австрійці, а потім румуни. Той розвиток дещо загальмувався у роки Першої світової війни, коли місто тричі захопили російські війська Брусилова, а потім вони ж, при відступі, безжально його зруйнували за сталою російською практикою "випаленої землі". Таким чином, один історичний пласт архітектури міста належить австро-угорському періоду (віденська сецесія) та другий - модернізму та неовізантійському романтизму румунських часів. А тому досить незвично для Чернівців виглядають споруди Буковинської митрополії, неоготичні релігійні споруди католиків (збереглися 2 костели і будинок монастиря) та головна іудейська синагога у псевдо-мавританському стилі (наразі ознак цього стилю на переробленому з неї кінотеатрі майже не залишилося). Хоч місто і знаходилося під австрійською владою, насправді містом завжди, і за румунського правління також, керували євреї, бо всі промислові об’єкти, адвокатура, освіта та міська інфраструктура разом з домами розпусти належала представникам цього заповзятливого народу. Навіть візники та повії у цьому місті були євреями. Вони ж мали окремий чималий район проживання, один з найкращих у місті "народних" домів, власний єврейський театр, лікарню для малозабезпечених співвітчизників, кілька десятків синагог, клубів за інтересами та єврейських шкіл по усьому місту і донині можна пересвідчитися у неабиякому художньому смаку та чималим грошам, що були витрачені на їх будування. У самому місті було трошки німців, трошки поляків, трошки асимільованих вірмен, досить небагато румунів та зовсім не трошки українців, які жили на окрайцях міста.
Чим жило місто? За великим рахунком, це був такий собі розважальний центр, у якому спочатку багаті австро-угорці, а потім румуни могли собі дозволити те, що вважалося неприпустимим або непристойним у Відні чи Бухаресті. Більшість борделів міста купчилося на вулиці Панській, яка зосереджувала у собі і найдорожчі ресторани, кав’ярні, книгарні, ювелірні крамниці тощо, хоча для охочих більшої розкутості існували місця розваг і за межами міста. Шанували Чернівці і російські офіцери, які без жодних перешкод на суботу-неділю перетинали кордон (у ті часи це було звичайним явищем) і на ранок понеділка поверталися у розташування.
Було б несправедливим і однобічним показувати Чернівці тільки з такого ракурсу - місто було центром митрополичої резиденції Буковини, про що свідчить незрівнянний за красою комплекс будівель Чернівецького державного національного університету та чисельні і вщент занехаяні споруди військових казарм.
На що варто подивитися у Чернівцях? Звісно ж, на комплекс університету. Єдина проблема у тому, що у саму цікаву частину його - у митрополичий парк ви, зазвичай, не потрапите, бо у Чернівцях потрапити до багатьох архітектурних пам’яток, за сталою бюрократичною звичкою, просто неможливо. Так само вас проведуть трошки територією і розкажуть щось про щось і на цьому екскурсія закінчиться. Насправді ж, сам парк є чудовим зразком європейського паркового мистецтва, який свого часу був місцем відпочинку верхівки буковинського суспільства. Чого тільки вартий штучний грот... На превеликий жаль, перлина університету - відреставрована так-сяк Блакитна зала лише частково схожа на свою попередницю, Мармурову залу, але, якби там не було, але сукупна комплексна забудова - ця справжня "лебедина пісня" чеського архітектора Й.Главки справляє неабияке враження.
Що ще? Вам неодмінно покажуть дім-корабель "Шіфа" (від німецького "Шіффе" - знову ж таки "корабель") - будинок дійсно чимось схожий на корабель. Колись по обидва боки його розлогому балкону знаходилися два величезних штурвала по числу двох братів-адміралів, за кошти яких, за легендою, і побудовано будинок. Ще вашу увагу приверне так звана "кручена" свято миколаївська церква, бані якої, завдяки оптичному обману, здаються покрученими.
Ось як би і все! За це "все" місцеві історики мене, мабуть, рознесуть на атоми, бо, за бажання, можна подивитися на ратушу, театр ім. Кобилянської, синагогу "Темпл", єзуїтський костел та чоловічий монастир на Горечі, але всі ці пам'ятки аж ніяк не знаходяться поруч.
А тепер про головне: насправді Чернівці, якщо прибрати офіціоз (будівлю митрополичої митрополії, ратушу, "Шіфу", костели з синагогами та ще кілька помпезних будинків у центрі міста), то Чернівці не зовсім далекого минулого виглядають саме так, як можна побачити на фото. Погано тільки те, що кожного року сучасні "герострати" перероблюють ці маленькі архітектурні дива на якісь безликі страхідла на свій хуторянський смак і тепер один від одного вони знаходяться досить далеко, хоча ще кілька років таких будинків колишніх адвокатів, лікарів, фабрикантів були цілі вулички.
P.S - перепрошую за які-неякі помилки у тексті, які я, звірившись з історичними довідниками, буду постійно, раз за разом, виправляти.
Гарні "хатинки" багатих "буратін" минулих часів - справжня окраса будь-якого міста
Приватна садиба колись і дитячий садочок тепер - про знищений внутрішній інтер'єр скромно промовчу
На жаль, скляний дах, який і повинен бути у справжньому пасажі, вже понад 20 років, як відсутній
Самотній чернівецький атлант...
Єзуїтський костел у неоготичному стилі вщент розбитий всередині
"Кручена" або "п’яна" церква св.Миколая у неовізантійському стилі (Бринковяну) - наскільки незвична ззовні і настільки вбога зсередини
1.ХОТИНСЬКА ФОРТЕЦЯ-СПЛЯЧА ПОПЕЛЮШКА
Мені боляче про це писати, так як фортеця знаходиться на території Чернівецької області, в обласному центрі якої я постійно мешкаю і мені абсолютно небайдуже, що відбувається з цим історичним і архітектурним пам'ятником. Ще малолітньою козявкою я був приємно здивований знов відбудованим шатровим дахам над його старовинними і, на відміну від фортеці Кам'янця, не зруйнованими баштами. На той момент Хотинська фортеця на порядок краще виглядала у порівнянні з її напівзруйнованим та запущеним подільським побратимом. Не було причин не сподіватися на те, що в Україні не з'явиться ще один туристичний і музейний центр, благо під її стінами щорічно і не без успіху риються офіційні археологи з усієї України. Роки минули і зараз це величезна і, на жаль, не наповнена ніяким змістом історична територія більше нагадує гігантський запасник чергової історичної кіноепопеї чи просто не менше величезну історичну декорацію. Прикро...
Тепер по суті: який слід залишило згадування слова "Хотин" у вітчизняній історії? У 1621р під його стінами, а скорше за все все-таки десь неподалік відбулася знаменита Хотинська битва між 80 тисячним польсько-українським (українсько-польським - як кому приємніше) і 250 тисячним турецьким військом, яка фактично призвела до поразки останнього, так як нічийний результат самі турки розцінили саме так. Наразі місце битви невідоме і про неї говорить лише сучасний пустотілий пам'ятник з кольорового металу українському воєнному генію - гетьману Конашевичу-Сагайдачному. Що ще? Хто читав роман Лажечникова "Крижаний дім" про епоху біронівщини, то пригадає визнану найгарнішою жінкою Європи - фаворитку російської імператриці, її фрейліну Міліцю, яка однією з двійнят була захоплена у 1739р російським фельдмаршалом Румянцевим в якості трофея з гарему турецького коменданта Хотинської фортеці.
Неприступна з виду фортеця багато разів безпричинно здавалася чи просто переходила внаслідок інтриг і зрад до чергового противника, завдяки чому майже не постраждала від чисельних відносно короткострокових облог та штурмів і нарешті, у 1856р втратила статус воєнного об'єкта. В роки 2СВ вона видалася також не потрібною жодній з воюючих сторін. Власне кам'яна чи Стара фортеця, як це здається багатьом, доволі невдало розташована у глибокій низині, на берегу Дністра, але ось взяти приступом стіни висотою до 40 метрів мало кому вдавалося.
Ви ще більше здивуєтесь, але той вид, що звично дивиться на нас з фотографій, не є центральним фасадом фортеці, так як "лицем" фортеця направлена в бік ріки Дністер і всі свої кращі роки фактично була річковою воєнною факторією і дуже довгий час майже не сполучалася з світом сухопутнім шляхом. Поряд з фортецею, у місця впадання струмка у ріку, поки ще збереглася незрозуміла більшості одноповерхова портова і абсолютно, як і все в Хотині, закинута споруда. Згідно однієї з гіпотез, рівень води у Дністрі був значно вищим і, на випадок небезпеки, кораблі могли не просто знаходитися під охороною фортечних гармат, але й ховатися за самою фортецею, заходячи для цього з ріки проритим каналом. Більше ж поширеною і офіційною версією є та, що Хотинська фортеця спеціально створювалася для охорони якоїсь міфічної переправи через Дністер на Кам'янець-Подільський.
Тепер про те, що вас очікує при її відвідинах: за суттю, нічого не очікує, так як у самій фортеці, окрім самих її стін та кількох нічим не заповнених, відбудованих заново, псевдо старовинних будинків, більше нічого немає. У башти, з міркувань безпеки, вас не пустять (хоча за радянських часів потрапити до них можна було без перешкод), як і походити кам'яними переходами між ними. Ви, заплатив деякі гроші, просто погуляєте всередині кам'яного мішка. Музею немає, як немає багато чого ще, що можна було створити за 40 років безперервних і повільно плинних, якби реставраційних робіт.
Якщо чесно, то незрозумілий для нас інтерес до відвідання Хотинської фортеці підтримують польські туристи. Справа у тому, що для них Хотин - це насамперед дві історичні для поляків битви 1621р та 1673р, на яких і дотепер виховується не одне покоління поляків. Не менш важливим є те, що Кам'янець і Хотин розділяє всього 27 кілометрів і, побував у Кам'янці, польські туристи завжди відвідують і Хотин. Немалу роль грає ще й і те, що сама фортеця дуже добре збереглася ззовні і за добрих рук все ще має всі шанси стати, таким собі, туристичним магнітом.
А тепер про те, що залишається, як би "за кадром": навколо власне фортеці розташована Нова фортеця - суцільне кільце з семи кам'яно-земляних бастіонів, побудованих у 1718р руками зігнаного для цього місцевого населення під наглядом турецького гарнізону за кресленнями знаменитих французьких фортифікаторів. Проходами в цих укріпленнях слугують Ясські, Бендерські та Руські брами, що у більшості своїй збереглися у дуже неоковирно відновленому вигляді. На території між фортецею і цими укріпленнями збереглися рештки мечеті і оборонних споруд з боку ріки, а також іноді діюча, колишня гарнізонна церква А.Невського і комплекс одноповерхової воєнної школи, у якій тепер можна лише втридорога випити і закусити. Що ще? У самому Хотині нічого цікавого немає, окрім будівлі турецької митниці дорогою до фортеці - стоїть ця, по своєму гарна і традиційно забита цвяхами, будівля на краю міста і невідома навіть багатьом мешканцям цього райцентру.
Якби до теми: літом під фортецею, берегом Дністра є чудові місця, де можна засмагати, купатися та рибалити, а нагорі, від фортеці відкривається неперевершений вид на і далеко за річку і все це можна сумістити з наметом, що не забороняється ставити по всій території. Свіжими продуктами дешевше запастися на місцевому базарчику, а пиво краще придбати хмельницького розливу, так як свого пива в Хотині вже давним-давно немає.
http://www.nice-places.com/_upload/Image/Hotyn/hotyn_plan.jpg - повномасштабний план фортеці
3.ТАРАКАНІВСЬКИЙ ФОРТ-ЗАСТАВА
Отже, 20.07.2013р облазив (як зміг) Тараканівський форт-заставу - під селом Тараканів, Дубенський район, Рівненська область, Україна. В Неті за багацько фотографій та інформації про цей об'єкт, що і стало причиною подивитися особисто. Під цим повідомленням ви побачите фотографії з стислими поясненнями, що не стосуються суті зображеного, так як інші, більш допитливі, дослідники зробили це на більш професійному рівні.
Загальне враження: ошелешило побачене настільки, що, замість того, щоб знімати відео, я весь час робив лише фотографії і величезність масштабів форту просто губиться на фото. Тепер виправляюсь, як можу - ось чуже відео з місця подій :http://www.youtube.com/watch?v=bOSL2JS7CH0 Взагалі-то на ютубі викладено багато відеоматеріалів різної якості по цій темі
За суттю: форт-застава закінчений у 1890р після 12 років будування. Вартість - 66-68 млн. царських рублів. Щось схоже було побудовано в Осовці (тепер Польща), але ступінь його збереження мені невідома. На території України подібних Тараканівському форту об'єктів більше немає.
Цей форт-застава був призначений захищати з далекобійних великокаліберних гармат залізницю Львів-Київ. За виглядом - це триповерховий (один поверх під землею) будинок-ромб з сторонами 240 метрів, який вкопаний по вінця в кратер пагорба. По колу цю будівлю з високоякісної цегли та бетону оперезано кільцем вритих в пагорб і звернених обличчям до нього суцільних оборонних споруд. Загалом форт - це 102 капоніра, з яких 35 були житловими. Багато комунікацій всередині форту відбуваються за допомогою штучних підземних галерей та ходів всередині пагорба. Все побудовано з урахуванням бойового досвіду штурму Севастополя з поправками на кінець 19 сторіччя. Ось як-би і все, так як немає особливого сенсу переказувати про Новодубенську фортецю (ще одна з назв) то, що легко почерпнути з Нету.
Про головне. Вражає побачене не по-дитячому! Що вражає конкретно? Величезний обсяг ґрунту, яким довелося оперувати при побудові форту - спочатку викопати величезну яму на вершині пагорба, а потім засипати з боків уже готовий форт і все без допомоги екскаваторів, бульдозерів та іншої техніки. Інше - стільки високоякісної цегли, з колосальної кількості якої побудовані непропорційно товсті стіни-склепіння-перекриття. Ще - форт мав повністю замкнутий цикл життєзабезпечення, тобто мав всередині себе все для успішного багатомісячного перебування в осаді ворогом. Тут вам і лікарня, і церква, і пральня з лазнею, і своя хлібопекарня та електростанція, і майстерні з ремонту техніки та зброї, не кажучи уже про казарми, капоніри, їдальні солдат і офіцерів, колодязі, сховища боєприпасів та озброєння, різного роду технічні і адміністративні споруди та місця несення служби гарнізоном в 800 чоловік. Для підтримання потрібної температури багато з яких, і не тільки житлові приміщення, опалювалися, а своя дренажна і каналізаційна система справно підтримувала функціювання форту. Зараз же це все - руїни! ЧОМУ?
Уже наприкінці будівництва форт морально застарів і на нього так і не встановили спеціальні артилерійські башти, приміщення під котрими і зараз дивують своєю неординарністю. Уже через 12 років після побудування форт розформували і передали під дисциплінарну частину. В роки 1СВ його без бою здали царські війська, а потім знову захопили під час Брусилівського прориву. Загиблі при цьому біля 200 австрійських солдат поховані поряд з фортом у братській могилі. Поляки в 1920р були вибиті будьонівцями, котрі за наказом свого вусатого командира першими прийняли участь у підриві форту. Далі йдуть суцільні незрозумілості: кажуть, що згодом підриви форту здійснювали всі кому не ліньки, але точних даних немає, а наслідки підривів - наявні. Однозначно відомо, що в роки ВВВ форт участі в бойових діях не брав, а німцям він попросту був нецікавим у будь-якій якості. Після війни МО СРСР і не тільки воно невдало і не один раз намагалося використати форт під продовольчі склади, але за зруйнованої дренажної системи так і не змогли нічого вдіяти проти всепросякаючої вологи. Наразі же все потроху валиться...
У якості висновку: за царя в землю були в прямому сенсі закопані астрономічні суми грошей і в 1909р форт був розформований за непотрібністю. В роки 1СВ форт не використовувався в якості артилерійської позиції, також як і поляками до 1939р. В роки ВВВ форт пустував, а після війни - повільно руйнувався в неумілих руках. Прогнози: даний форт є яскравим прикладом російської фортифікації, яка волею долі опинилася на території сучасної України і який, за суттю, має до неї лише опосередкований стосунок. Легше побудувати новий Тараканівський форт-заставу, ніж його відреставрувати, бо суми для цього повинні враховуватися не менш астрономічні, ніж при його побудові. Не хочеться опинитися в положенні "собаки на сіні", коли форт могла б "підняти" Росія, як важливий об'єкт саме російської воєнної історії, але це лише моя суто особиста думка.
P.S: поляки з радістю їздять у Хотинську фортецю тільки заради того, аби постояти на полі (на місці якого тепер стоять будинки і більш пізні турецькі польові укріплення), де польсько-українські війська розбили військо турецького султана, то чому б росіянам було нецікаво походити відреставрованим фортом, повним атрибутики російської армії кінця 19ст- початку 20ст. Добре мріяти...
Промудохався цілий день 23.07.2013 поки "настискав" фотографії, аби вставити сюди.
4.КАМ'ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ БЕЗ ФОРТЕЦІ
Розумні люди підказали ідею, котра роками вітала у повітрі, але приходила мені в голову. Справа в тому, що я кожний рік приїжджаю в це диво-місто, аби хоч на один день, просто відпочити в обстановці старовинного міста. Їхати всього 100 км від Чернівців - бусіком це не більше 1,5 години. Так як старовинну частину міста я знаю краще багатьох кам'янчан (не в образу), то я взяв за звичай безкоштовно проводити екскурсію старою частиною Кам'янця. Особливість таких екскурсій: безкоштовність, тривалість до 2 годин, маршрут виключає відвідання власне Кам'янець-Подільської фортеці. Причина цього така: чимось повинен займатися і штатній гід у фортеці, а не-безкоштовність відвідання фортеці для мене, а також те, що час моєї екскурсії подовжується ще мінімум на 1 годину, і я тоді не зможу провести ще 1-2 екскурсії. Загалом, заради чого робиться подібне задоволення, після якого гарантовано болить голова від власної, майже безперервної балаканини? Мені просто хочеться поділитися зібраною роками цікавою інформацією, яку, я це знаю достеменно, ви ніколи не почуєте, відвідуючи це місто. Отже, про що це я?
Варто, мабуть, почати з того, які великі та визначні люди народились, жили та працювали в Кам'янці: майже всі королі та великі князі Польщі і Литви, всілякі турецькі султани і українські гетьмани, зокрема П.Конашевич-Сагайдачний; Петро І, Катерина ІІ, Тарас Шевченко, М.Булгаков, автор російського тлумачного словника В.Даль, закінчив тут духовну семінарію Михайло Достоєвський (батько Федора Достоєвського), декабрист Пестель, поети Батюшков і А.Міцкевич, Леонтович, Сіцинський, польська Мата Харі - красуня Софія Потоцька, начальник охорони Леніна – перший комендант Кремля Рудницький, адмірал Колчак та його дружина - Софія Омірова (на її честь Колчаком названі мис і острів в Льодовитому океані), Йосип Котек - скрипаль і коханець П.Чайковського, адмірал Горшков і ще багато-багато знаменитих осіб на такому мікроскопічно малому клаптику землі, що називається Старе Місто.
У одному цьому місті за часів Магдебурзького права примудрилися достатньо мирно співіснувати цілих три магістрати - Польський, Руський та Вірменський і ще не відомо, який з них був головнішим та впливовішим. Саме у Кам'янці знаходиться сама стара ратуша на Україні, що збереглася у майже первинному вигляді.
Свого часу в Кам'янці існувала найбільша вірменська община на Україні, що мала на чолі свого єпископа над всіма українськими вірменами. загалом вірмени (до 32 річного правління турок) встигли залишити по собі у цьому місті кілька величних церков, площу-ринок імені себе, магістрат, бастіон, торгові склади-оборонні укріплення та унікальний 46 метровий колодязь.
Від поляків зосталося найбільше всього архітектурних пам'ятників: католицькі монастирі всіх можливих чернечих орденів, кафедральний собор, ратуша, костели, духовна семінарія і житло єпископів, комплекс будівель Нові казарми, унікальні та єдині на Україні оборонні гідросистеми Руських і Польських брам, палаци шляхти і майже всі житлові будинки та чисельні оборонні башти міста, новий замок Горнверк і, власне, кам'янець-Подільську фортецю.
Українці дали місту ще один магістрат, греко-католицькі і православні (власне дерев'яні) церкви, а також Руську вулицю, Руський ринок і, цілком природно, що саме їхніми руками збудоване все місто, як при польському, турецькому чи російському володарюванні.
Від євреїв залишилися лише дві синагоги, так як своє власне вони будували порівняно мало, а більше експлуатували вже побудоване до них. 32 роки турецького правління нагадують про себе кам'яним Турецьким мостом між фортецею і містом, домом турецького коменданта, мінаретом у головного костелу, пороховими складами, численними безіменними редутами між баштами, бастіоном-лабораторією та бастіоном "Дівочі горщики", побудованим на місті та з каміння католицького жіночого монастиря. Нечисельні переробки костелів і церков в мечеті після уходу турок канули разом з ними в лету. Росіяни також почали з переробок під себе католицьких церков, але саме їх і знищили у радянські часи у перше чергу. Сказати, що від російського панування не залишилося нічого, означає лише злегка покривити душею - око милує будівля Дворянського зібрання і Пушкінського дому, а також церкви А.Невського та Миколаївська, і старовинна будівля банку. Три останніх за межами старого міста, хоч і поряд - за мостом). В радянські часи на території Старого Міста встигли побудувати, зруйнував старе, лише будинки пожежної охорони та куб заводу електроніки та зруйнувати ряд церков, про три з яких нагадують залишки фундаментів.
Загалом варто порадіти, що Кам'янець-Подільський з губернського міста Російської імперії став звичайним районним центром радянської України і на нього просто не вистачило грошей, аби зламати старе, а тому все те нове, що було побудовано в епоху СРСР, побудовано за межами забудови старого міста. Загалом, це місто один з рідкісних нинішніх зразків бережного ставлення до історичної спадщини - всі нові забудови в історичній частині міста відбуваються під суворим контролем копіями тих будівель, що були на цьому місті колись.
Унікальність Кам'янця ще і в тому, що у древності, завдяки повному Магдебурзькому праву (як і Кам'янець, такий повний комплект прав та привілеїв мав на Україні тільки Львів) він не перетворився на місто-володіння одного магната, яких повно було навкруги і жалюгідна спадщина яких не дуже то і тішить. Склалася парадоксальна ситуація, коли кілька віків містом правили його мешканці, а багаті землевласники були лише його гостями та й то з дозволу містян.
Його розташування на високому острові посеред каньйону, вирізаному водами льодовиків, давало дієвий природній захист від будь-яких ворогів на відміну від тих рукотворних укріплень, що люди намагались будувати на невисоких пагорбах в десятках кілометрів навколо Кам'янця. Справедливо лякаючись за своє майно під час чисельних руйнівних ворожих наскоків, місцева знать всіма правдами й неправдами прагнула, якщо не жити у Кам'янці (земля в місті не продавалася навіть польським магнатам), то хоча б зберігати свої цінності в місті й самим ховатися у ньому на час чисельних облог. А доки існував хисткий мир, не населення міста, зокрема і дуже багате, будувалося навколо міста. Так і виникли ті чудні передмістя, що збереглися тепер лише в історичних назвах районів міста - Карвасари (від турецького Караван Сарай), Польські та Руські фільварки (іншими словами - маєтки), Підзамче (від українського "Під замком").
Кожну башту міських укріплень утримував свій міський ремісничий цех, чиє ім'я вона відтоді і носить. Багато з цехів дублювалися через те, що створювалися вони зазвичай за національною ознакою.
Перед вами репліки старовинних будинків, що були відновлені з "нуля"
Маленька фортеця "Польська брама" - система укріплень, за допомогою якої можна було підняти рівень води у каньйоні на час ворожого набігу. Аналогічна "Руській брамі"
"Кручена" або "п’яна" церква св.Миколая у неовізантійському стилі (Бринковяну) - наскільки незвична ззовні і настільки вбога зсередини
Колишній готель "Бристоль" - наразі один з студентських гуртожитків
Ще один з численних домів "під палац" у неовізантійському стилі
Ще один взірець неовізантійському (стиль Бринковяну) архітектури
Невеличке таке собі палаццо австро-угорських часів
Візитівка Чернівців - дім-корабель "Шіфа"
будинки-блюзнюки - всього подібних пар у Чернівцях шість
1.ХОТИНСЬКА ФОРТЕЦЯ-СПЛЯЧА ПОПЕЛЮШКА
Мені боляче про це писати, так як фортеця знаходиться на території Чернівецької області, в обласному центрі якої я постійно мешкаю і мені абсолютно небайдуже, що відбувається з цим історичним і архітектурним пам'ятником. Ще малолітньою козявкою я був приємно здивований знов відбудованим шатровим дахам над його старовинними і, на відміну від фортеці Кам'янця, не зруйнованими баштами. На той момент Хотинська фортеця на порядок краще виглядала у порівнянні з її напівзруйнованим та запущеним подільським побратимом. Не було причин не сподіватися на те, що в Україні не з'явиться ще один туристичний і музейний центр, благо під її стінами щорічно і не без успіху риються офіційні археологи з усієї України. Роки минули і зараз це величезна і, на жаль, не наповнена ніяким змістом історична територія більше нагадує гігантський запасник чергової історичної кіноепопеї чи просто не менше величезну історичну декорацію. Прикро...
Тепер по суті: який слід залишило згадування слова "Хотин" у вітчизняній історії? У 1621р під його стінами, а скорше за все все-таки десь неподалік відбулася знаменита Хотинська битва між 80 тисячним польсько-українським (українсько-польським - як кому приємніше) і 250 тисячним турецьким військом, яка фактично призвела до поразки останнього, так як нічийний результат самі турки розцінили саме так. Наразі місце битви невідоме і про неї говорить лише сучасний пустотілий пам'ятник з кольорового металу українському воєнному генію - гетьману Конашевичу-Сагайдачному. Що ще? Хто читав роман Лажечникова "Крижаний дім" про епоху біронівщини, то пригадає визнану найгарнішою жінкою Європи - фаворитку російської імператриці, її фрейліну Міліцю, яка однією з двійнят була захоплена у 1739р російським фельдмаршалом Румянцевим в якості трофея з гарему турецького коменданта Хотинської фортеці.
Неприступна з виду фортеця багато разів безпричинно здавалася чи просто переходила внаслідок інтриг і зрад до чергового противника, завдяки чому майже не постраждала від чисельних відносно короткострокових облог та штурмів і нарешті, у 1856р втратила статус воєнного об'єкта. В роки 2СВ вона видалася також не потрібною жодній з воюючих сторін. Власне кам'яна чи Стара фортеця, як це здається багатьом, доволі невдало розташована у глибокій низині, на берегу Дністра, але ось взяти приступом стіни висотою до 40 метрів мало кому вдавалося.
Ви ще більше здивуєтесь, але той вид, що звично дивиться на нас з фотографій, не є центральним фасадом фортеці, так як "лицем" фортеця направлена в бік ріки Дністер і всі свої кращі роки фактично була річковою воєнною факторією і дуже довгий час майже не сполучалася з світом сухопутнім шляхом. Поряд з фортецею, у місця впадання струмка у ріку, поки ще збереглася незрозуміла більшості одноповерхова портова і абсолютно, як і все в Хотині, закинута споруда. Згідно однієї з гіпотез, рівень води у Дністрі був значно вищим і, на випадок небезпеки, кораблі могли не просто знаходитися під охороною фортечних гармат, але й ховатися за самою фортецею, заходячи для цього з ріки проритим каналом. Більше ж поширеною і офіційною версією є та, що Хотинська фортеця спеціально створювалася для охорони якоїсь міфічної переправи через Дністер на Кам'янець-Подільський.
Тепер про те, що вас очікує при її відвідинах: за суттю, нічого не очікує, так як у самій фортеці, окрім самих її стін та кількох нічим не заповнених, відбудованих заново, псевдо старовинних будинків, більше нічого немає. У башти, з міркувань безпеки, вас не пустять (хоча за радянських часів потрапити до них можна було без перешкод), як і походити кам'яними переходами між ними. Ви, заплатив деякі гроші, просто погуляєте всередині кам'яного мішка. Музею немає, як немає багато чого ще, що можна було створити за 40 років безперервних і повільно плинних, якби реставраційних робіт.
Якщо чесно, то незрозумілий для нас інтерес до відвідання Хотинської фортеці підтримують польські туристи. Справа у тому, що для них Хотин - це насамперед дві історичні для поляків битви 1621р та 1673р, на яких і дотепер виховується не одне покоління поляків. Не менш важливим є те, що Кам'янець і Хотин розділяє всього 27 кілометрів і, побував у Кам'янці, польські туристи завжди відвідують і Хотин. Немалу роль грає ще й і те, що сама фортеця дуже добре збереглася ззовні і за добрих рук все ще має всі шанси стати, таким собі, туристичним магнітом.
А тепер про те, що залишається, як би "за кадром": навколо власне фортеці розташована Нова фортеця - суцільне кільце з семи кам'яно-земляних бастіонів, побудованих у 1718р руками зігнаного для цього місцевого населення під наглядом турецького гарнізону за кресленнями знаменитих французьких фортифікаторів. Проходами в цих укріпленнях слугують Ясські, Бендерські та Руські брами, що у більшості своїй збереглися у дуже неоковирно відновленому вигляді. На території між фортецею і цими укріпленнями збереглися рештки мечеті і оборонних споруд з боку ріки, а також іноді діюча, колишня гарнізонна церква А.Невського і комплекс одноповерхової воєнної школи, у якій тепер можна лише втридорога випити і закусити. Що ще? У самому Хотині нічого цікавого немає, окрім будівлі турецької митниці дорогою до фортеці - стоїть ця, по своєму гарна і традиційно забита цвяхами, будівля на краю міста і невідома навіть багатьом мешканцям цього райцентру.
Якби до теми: літом під фортецею, берегом Дністра є чудові місця, де можна засмагати, купатися та рибалити, а нагорі, від фортеці відкривається неперевершений вид на і далеко за річку і все це можна сумістити з наметом, що не забороняється ставити по всій території. Свіжими продуктами дешевше запастися на місцевому базарчику, а пиво краще придбати хмельницького розливу, так як свого пива в Хотині вже давним-давно немає.
Фортеця "лицем" до Дністра - праворуч, у нижньому куті - рештки портової споруди, хоча офіційно це рештки Дністровської брами
Перше, що відкривається туристу на виході з Бендерської брами - вид фортеці від моста, що тепер чомусь вважається її головним фасадом
Праворуч видно гарнізонну церкву О.Невського та будинки воєнної школи
Рештки портової або митної споруди - всередині порожнє приміщення
Ясська брама - один з трьох проходів між бастіонами Нової фортеці
Бендерська брама Нової фортеці
Щорічна історична реконструкція "Битва націй" - не безкоштовно, але того варте!
Будинок турецької митниці по дорозі до фортеці
3.ТАРАКАНІВСЬКИЙ ФОРТ-ЗАСТАВА
Отже, 20.07.2013р облазив (як зміг) Тараканівський форт-заставу - під селом Тараканів, Дубенський район, Рівненська область, Україна. В Неті за багацько фотографій та інформації про цей об'єкт, що і стало причиною подивитися особисто. Під цим повідомленням ви побачите фотографії з стислими поясненнями, що не стосуються суті зображеного, так як інші, більш допитливі, дослідники зробили це на більш професійному рівні.
За суттю: форт-застава закінчений у 1890р після 12 років будування. Вартість - 66-68 млн. царських рублів. Щось схоже було побудовано в Осовці (тепер Польща), але ступінь його збереження мені невідома. На території України подібних Тараканівському форту об'єктів більше немає.
Цей форт-застава був призначений захищати з далекобійних великокаліберних гармат залізницю Львів-Київ. За виглядом - це триповерховий (один поверх під землею) будинок-ромб з сторонами 240 метрів, який вкопаний по вінця в кратер пагорба. По колу цю будівлю з високоякісної цегли та бетону оперезано кільцем вритих в пагорб і звернених обличчям до нього суцільних оборонних споруд. Загалом форт - це 102 капоніра, з яких 35 були житловими. Багато комунікацій всередині форту відбуваються за допомогою штучних підземних галерей та ходів всередині пагорба. Все побудовано з урахуванням бойового досвіду штурму Севастополя з поправками на кінець 19 сторіччя. Ось як-би і все, так як немає особливого сенсу переказувати про Новодубенську фортецю (ще одна з назв) то, що легко почерпнути з Нету.
Про головне. Вражає побачене не по-дитячому! Що вражає конкретно? Величезний обсяг ґрунту, яким довелося оперувати при побудові форту - спочатку викопати величезну яму на вершині пагорба, а потім засипати з боків уже готовий форт і все без допомоги екскаваторів, бульдозерів та іншої техніки. Інше - стільки високоякісної цегли, з колосальної кількості якої побудовані непропорційно товсті стіни-склепіння-перекриття. Ще - форт мав повністю замкнутий цикл життєзабезпечення, тобто мав всередині себе все для успішного багатомісячного перебування в осаді ворогом. Тут вам і лікарня, і церква, і пральня з лазнею, і своя хлібопекарня та електростанція, і майстерні з ремонту техніки та зброї, не кажучи уже про казарми, капоніри, їдальні солдат і офіцерів, колодязі, сховища боєприпасів та озброєння, різного роду технічні і адміністративні споруди та місця несення служби гарнізоном в 800 чоловік. Для підтримання потрібної температури багато з яких, і не тільки житлові приміщення, опалювалися, а своя дренажна і каналізаційна система справно підтримувала функціювання форту. Зараз же це все - руїни! ЧОМУ?
Уже наприкінці будівництва форт морально застарів і на нього так і не встановили спеціальні артилерійські башти, приміщення під котрими і зараз дивують своєю неординарністю. Уже через 12 років після побудування форт розформували і передали під дисциплінарну частину. В роки 1СВ його без бою здали царські війська, а потім знову захопили під час Брусилівського прориву. Загиблі при цьому біля 200 австрійських солдат поховані поряд з фортом у братській могилі. Поляки в 1920р були вибиті будьонівцями, котрі за наказом свого вусатого командира першими прийняли участь у підриві форту. Далі йдуть суцільні незрозумілості: кажуть, що згодом підриви форту здійснювали всі кому не ліньки, але точних даних немає, а наслідки підривів - наявні. Однозначно відомо, що в роки ВВВ форт участі в бойових діях не брав, а німцям він попросту був нецікавим у будь-якій якості. Після війни МО СРСР і не тільки воно невдало і не один раз намагалося використати форт під продовольчі склади, але за зруйнованої дренажної системи так і не змогли нічого вдіяти проти всепросякаючої вологи. Наразі же все потроху валиться...
У якості висновку: за царя в землю були в прямому сенсі закопані астрономічні суми грошей і в 1909р форт був розформований за непотрібністю. В роки 1СВ форт не використовувався в якості артилерійської позиції, також як і поляками до 1939р. В роки ВВВ форт пустував, а після війни - повільно руйнувався в неумілих руках. Прогнози: даний форт є яскравим прикладом російської фортифікації, яка волею долі опинилася на території сучасної України і який, за суттю, має до неї лише опосередкований стосунок. Легше побудувати новий Тараканівський форт-заставу, ніж його відреставрувати, бо суми для цього повинні враховуватися не менш астрономічні, ніж при його побудові. Не хочеться опинитися в положенні "собаки на сіні", коли форт могла б "підняти" Росія, як важливий об'єкт саме російської воєнної історії, але це лише моя суто особиста думка.
P.S: поляки з радістю їздять у Хотинську фортецю тільки заради того, аби постояти на полі (на місці якого тепер стоять будинки і більш пізні турецькі польові укріплення), де польсько-українські війська розбили військо турецького султана, то чому б росіянам було нецікаво походити відреставрованим фортом, повним атрибутики російської армії кінця 19ст- початку 20ст. Добре мріяти...
Промудохався цілий день 23.07.2013 поки "настискав" фотографії, аби вставити сюди.
4.КАМ'ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ БЕЗ ФОРТЕЦІ
Розумні люди підказали ідею, котра роками вітала у повітрі, але приходила мені в голову. Справа в тому, що я кожний рік приїжджаю в це диво-місто, аби хоч на один день, просто відпочити в обстановці старовинного міста. Їхати всього 100 км від Чернівців - бусіком це не більше 1,5 години. Так як старовинну частину міста я знаю краще багатьох кам'янчан (не в образу), то я взяв за звичай безкоштовно проводити екскурсію старою частиною Кам'янця. Особливість таких екскурсій: безкоштовність, тривалість до 2 годин, маршрут виключає відвідання власне Кам'янець-Подільської фортеці. Причина цього така: чимось повинен займатися і штатній гід у фортеці, а не-безкоштовність відвідання фортеці для мене, а також те, що час моєї екскурсії подовжується ще мінімум на 1 годину, і я тоді не зможу провести ще 1-2 екскурсії. Загалом, заради чого робиться подібне задоволення, після якого гарантовано болить голова від власної, майже безперервної балаканини? Мені просто хочеться поділитися зібраною роками цікавою інформацією, яку, я це знаю достеменно, ви ніколи не почуєте, відвідуючи це місто. Отже, про що це я?
Варто, мабуть, почати з того, які великі та визначні люди народились, жили та працювали в Кам'янці: майже всі королі та великі князі Польщі і Литви, всілякі турецькі султани і українські гетьмани, зокрема П.Конашевич-Сагайдачний; Петро І, Катерина ІІ, Тарас Шевченко, М.Булгаков, автор російського тлумачного словника В.Даль, закінчив тут духовну семінарію Михайло Достоєвський (батько Федора Достоєвського), декабрист Пестель, поети Батюшков і А.Міцкевич, Леонтович, Сіцинський, польська Мата Харі - красуня Софія Потоцька, начальник охорони Леніна – перший комендант Кремля Рудницький, адмірал Колчак та його дружина - Софія Омірова (на її честь Колчаком названі мис і острів в Льодовитому океані), Йосип Котек - скрипаль і коханець П.Чайковського, адмірал Горшков і ще багато-багато знаменитих осіб на такому мікроскопічно малому клаптику землі, що називається Старе Місто.
У одному цьому місті за часів Магдебурзького права примудрилися достатньо мирно співіснувати цілих три магістрати - Польський, Руський та Вірменський і ще не відомо, який з них був головнішим та впливовішим. Саме у Кам'янці знаходиться сама стара ратуша на Україні, що збереглася у майже первинному вигляді.
Свого часу в Кам'янці існувала найбільша вірменська община на Україні, що мала на чолі свого єпископа над всіма українськими вірменами. загалом вірмени (до 32 річного правління турок) встигли залишити по собі у цьому місті кілька величних церков, площу-ринок імені себе, магістрат, бастіон, торгові склади-оборонні укріплення та унікальний 46 метровий колодязь.
Від поляків зосталося найбільше всього архітектурних пам'ятників: католицькі монастирі всіх можливих чернечих орденів, кафедральний собор, ратуша, костели, духовна семінарія і житло єпископів, комплекс будівель Нові казарми, унікальні та єдині на Україні оборонні гідросистеми Руських і Польських брам, палаци шляхти і майже всі житлові будинки та чисельні оборонні башти міста, новий замок Горнверк і, власне, кам'янець-Подільську фортецю.
Українці дали місту ще один магістрат, греко-католицькі і православні (власне дерев'яні) церкви, а також Руську вулицю, Руський ринок і, цілком природно, що саме їхніми руками збудоване все місто, як при польському, турецькому чи російському володарюванні.
Від євреїв залишилися лише дві синагоги, так як своє власне вони будували порівняно мало, а більше експлуатували вже побудоване до них. 32 роки турецького правління нагадують про себе кам'яним Турецьким мостом між фортецею і містом, домом турецького коменданта, мінаретом у головного костелу, пороховими складами, численними безіменними редутами між баштами, бастіоном-лабораторією та бастіоном "Дівочі горщики", побудованим на місті та з каміння католицького жіночого монастиря. Нечисельні переробки костелів і церков в мечеті після уходу турок канули разом з ними в лету. Росіяни також почали з переробок під себе католицьких церков, але саме їх і знищили у радянські часи у перше чергу. Сказати, що від російського панування не залишилося нічого, означає лише злегка покривити душею - око милує будівля Дворянського зібрання і Пушкінського дому, а також церкви А.Невського та Миколаївська, і старовинна будівля банку. Три останніх за межами старого міста, хоч і поряд - за мостом). В радянські часи на території Старого Міста встигли побудувати, зруйнував старе, лише будинки пожежної охорони та куб заводу електроніки та зруйнувати ряд церков, про три з яких нагадують залишки фундаментів.
Загалом варто порадіти, що Кам'янець-Подільський з губернського міста Російської імперії став звичайним районним центром радянської України і на нього просто не вистачило грошей, аби зламати старе, а тому все те нове, що було побудовано в епоху СРСР, побудовано за межами забудови старого міста. Загалом, це місто один з рідкісних нинішніх зразків бережного ставлення до історичної спадщини - всі нові забудови в історичній частині міста відбуваються під суворим контролем копіями тих будівель, що були на цьому місті колись.
Унікальність Кам'янця ще і в тому, що у древності, завдяки повному Магдебурзькому праву (як і Кам'янець, такий повний комплект прав та привілеїв мав на Україні тільки Львів) він не перетворився на місто-володіння одного магната, яких повно було навкруги і жалюгідна спадщина яких не дуже то і тішить. Склалася парадоксальна ситуація, коли кілька віків містом правили його мешканці, а багаті землевласники були лише його гостями та й то з дозволу містян.
Його розташування на високому острові посеред каньйону, вирізаному водами льодовиків, давало дієвий природній захист від будь-яких ворогів на відміну від тих рукотворних укріплень, що люди намагались будувати на невисоких пагорбах в десятках кілометрів навколо Кам'янця. Справедливо лякаючись за своє майно під час чисельних руйнівних ворожих наскоків, місцева знать всіма правдами й неправдами прагнула, якщо не жити у Кам'янці (земля в місті не продавалася навіть польським магнатам), то хоча б зберігати свої цінності в місті й самим ховатися у ньому на час чисельних облог. А доки існував хисткий мир, не населення міста, зокрема і дуже багате, будувалося навколо міста. Так і виникли ті чудні передмістя, що збереглися тепер лише в історичних назвах районів міста - Карвасари (від турецького Караван Сарай), Польські та Руські фільварки (іншими словами - маєтки), Підзамче (від українського "Під замком").
Кожну башту міських укріплень утримував свій міський ремісничий цех, чиє ім'я вона відтоді і носить. Багато з цехів дублювалися через те, що створювалися вони зазвичай за національною ознакою.
Перед вами репліки старовинних будинків, що були відновлені з "нуля"
На жаль, багато цікавого, як ці сходи, зазвичай, не потрапляють на очі
І фортеця і Старе Місто знаходяться на своєрідних "островах" посеред глибокого каньйону і з'єднані між собою Турецьким (Замковим) мостом-перешийком
Щорічно у Кам'янці відбуваються численні історичні реконструкції
Вбудована у скелю чергова башта міських оборонних споруд
Гарнізонні казарми Вітте, російський військовий шпиталь часів 1СВ, тюрма НКВС, тютюнова фабрика, а зараз закинута історична будова, що чекає на руки реставраторів. Саме тут свого часу працював В.Даль (автор знаменитого тлумачного словника російської мови) та письменник М.Булгаков, перебуваючи воєнним лікарем у 1СВ
Зовсім не музейна експозиція і не артгалерея, а підвальний поверх кафе "Кава від поліцмейстера" - поки виконується замовлення, можна спокійно сфотографувалися з облюбованим вами артефактом. Увага! Всі експонати справжні і не є репліками
Дракон на будинку Руського магістрату - третього за значенням у міському житті старовинного Кам'янця. Дворик магістрату зберіг багато від атмосфери тих часів
Всі предмети, за винятком батареї опалення та стільця, зроблені у позаминулому сторіччі і, на відміну від музейних експонатів, їх можна помацати руками поки офіціант кафе "Кава від поліцмейстера" принесе ваше замовлення
У Кам'янці постійно та дуже якісно щорічно щось потроху реставрують - благо, що реставрувати та відновлювати за старими кресленнями, фотографіями та картинами є що!
Фортеця з висоти пташиного польоту - світлина достатньо стара, бо на даний момент фортеця ще більше відповідає самій собі у її кращі роки
Ще одна будівля - Порохівня (пороховий завод та склади), що дуже рідко відвідуються туристами, так як треба спускатися у каньйон
Весь час відвідування Кам'янця то зліва, то справа вас буде супроводжувати каньйон - ще одна природна форма захисту містян від ворожих набігів
Новопланівський міст з'єднує сучасний Кам'янець з Старим Містом та фортецею. Про вигляд з мосту промовчу...
Семиповерхова Башта Баторія з прибудованими Повітряною брамою - головний в'їзд до міста до побудови Новопланівського мосту. Тут, за легендою, у Петра-1 знесло вітром капелюха, а тому і браму відтоді називають Повітряною
"Польська брама" у стані реставрації
Польський магістрат та вірменський колодязь - центр Старого Міста
Кафедральний католицький костьол та турецький мінарет з Божою Матір'ю на ньому
Ще вигляд фортеці - з самого небезпечного напрямку для її оборонців
Костел тринітаріїв (загалом на такій малій площі Старого міста церков так багато, що не перестаєш дивуватися) прославився тим, що його ченці викупали бранців у турків
Подібних артефактів у Кам'янці дуже і дуже багато
Всередині кам'янецькі костьоли і церкви виглядають так само, як і завжди у всі часи
Музей дерев'яних церков під відкритим небом - дійти до них через каньйон таки чогось варте!
Фортеця - вигляд зсередини...
Вигляд з фортеці на Північні міські оборонні споруди
Це, аби ви відчули глибину каньйону, якщо дивитися через фортечну бійницю
Сходи до каньйону та через нього - до Підзамче, Корвасар, Польських та Руських фільварків - це окрема "пісня", як і добрий десяток самобутніх мостів та містків через річечку на дні каньйону