Мій блог www.samete.blogspot.com - небайдужим сучасної ультракороткої фантастики - інтернет-аналог зібрання творів, що я знаходжу в Інтернеті, за потреби перекладаю і колись, до закриття закладу, безкоштовно розповсюджував у чернівецькому "Літератур Кафе". На www.youtube.com/watch?v=OlxMYpXjC6s&feature=channel_page можна передивитися моє коротеньке інтерв'ю з цього приводу.
ДЕ Я ЩЕ "НАСЛІДИВ" В ІНТЕРНЕТІ:
http://zhurnal.lib.ru/editors/m/muljar_j_p/ - "Самвидав" бібліотеки Мошкова
http://chtyvo.org.ua/authors/Muliar_Yurii/ - електронна бібліотека "Чтиво"
http://www.ukrcenter.com - Український літературний Центр
http://figli.pp.ua/prochytani-knyzhky/adrenalinovi-sutinky.html
На Фейсбуці мої твори можна почитати, набравши у пошуку Samete
ЦЕ НЕ ЧЕРГОВА "РОЗВОДКА"
БОГ
МАРЛОН ГАРБО ПЕРШИЙ, єдиний і всемогутній. Наймогутніший відтоді, як люди усвідомили себе людьми. Нарешті суперсмертоносна зброя винайдена і вона у мене в руках. І не просто в руках, а я вже не один раз доводив людству її силу і міць. Нерозумні люди, замість того, аби прийняти мої справедливі умови, продовжують боротися. Ще вчора вони сподівалися на перемогу, але саме сьогодні усвідомили, що даремно опиратися після того, як перестала існувати Японія. Суперзброя знищила все живе на цих островах, залишивши цінності для тих, хто вірно служить мені. Раніше я дуже захоплювався ідеєю справедливого устрою світу, але мені не давали спокою вимоги різних демагогів. Тепер же на моїй планеті настав мир, споконвічний мир для тих, хто вірить у мій геній. Я справедливий, але і жорстокий до людей, котрі нічого не розуміють в створеному мною всесвіті. Я один володію цим світом, і мені не потрібно даремних порад, що та як робити. Щоб я не робив, я роблю, як вважаю за потрібне, і ніхто не в праві мені заважати. Та і хто може мені, що не будь зробити, якщо моя служба охорони краща в світі, найкращі технічні рішення стоять на сторожі мого дорогоцінного здоров'я, якщо зненацька кому-не будь в голову прийде божевільна думка спробувати мене вбити. Будь-яка, найменша підозра в нелояльному ставленні до мене несе людині, якщо не миттєву смерть, то таке життя, що нічим не краще за смерть.
Завдяки останнім досягненням медицини я став майже безсмертним: моє здоров'я тепер міцне, як ніколи. Я даю цьому світу все, я годую людство з руки, я став для нього єдиним божеством, якому вони моляться в надії на мою прихильність. Я став для них богом, і я дійсно бог, тому що тільки він може правити цілим світом. Саме так. А чому про це я говорю сам з собою? Про це повинен знати кожний! З цією думкою повинен лягати і вставати кожний землянин! Слухняним і відданим, їм буде легше змиритися з залишками своїх колишніх переконань. Так, я бог, бо тільки бог може творити і руйнувати, бути володарем світу. Оскільки, вже тисячі років далі розмов про бога жодна релігія не просунулася, час вже вирішити цю проблему і вирішити негайно.
Навіщо вірити в незрозумілого та неосяжного Бога. Живий бог править цим світом і йому неприємно, що можливо вірити ще в будь-що, окрім його власної божественності.
Марлон Гарбо Перший підійшов до пульта гучно-мовної ретрансляції з кожним мешканцем Землі. В кожному домі на кращому місці стоїть приймач його божественних відвертостей і горе тому, в кого випадково він виявиться вимкненим. Цар царів, бог богів звично прокашлявшись, вимовив декілька фраз, але апарат мовчав. Хряснувши ногою пульт, володар всесвіту нетерпляче натиснув кнопку виклику, але звичної відповіді не почулося. Це остаточно вивело його з себе і всемогутній владика ввімкнув відео фон, проте сиротливо пустий екран лише миготів у відповідь. Зв'язку не було по жодному з каналів. Натиснувши на ремені кнопку тривоги, він так і залишився незворушно стояти з відкритим від нестями ротом, коли побачив у кімнаті людину. Не довго думаючи, він вихопив лазерний пістолет і, не цілячись, вистрілив в незнайомця. Постріли не спричинили шкоди чужинцю. Тим часом незнайомець повільно трансформувався в кремезного клишоногого чолов'ягу. Ще за хвилину він перетворився на молоду і симпатичну дівчину, яка в свою чергу, протягом короткого часу стала високим атлетичним здорованем. Нарешті, перетворення добігли кінця і володар світу побачив втомленого чоловіка середнього віку, котрий, посміхаючись, оцінював викликане враження.
Минуло ще кілька тягучих хвилин, і Марлон Гарбо Перший, Великий, Божественний та Всемогутній, нарешті очунявши, пересохлим горлом прошепотів: „Хто ти такий?” „Я твоє життя і твоя смерть, я твій бог” – оксамитовим голосом відповів незнайомець. Земний володар гарячково натиснув на гачок, спрямованого на незнайомця, пістолета, але цього разу зброя зовсім не спрацювала. "Між іншим, все навкруги не працюватиме без мого дозволу" – спокійно пояснив незнайомець. „О, як я розумію зараз твій стан, Грегорі Натанієль Герберт Хадсон чи і я помилився, невірно назвавши твоє справжнє, дане тобі при народженні ім'я, котре ти був би радий забути, і яке ти силою примусив забути людство. Не треба відповідати, бо я і так читаю всі твої думки, і тому зайве витрачати зусилля, щоб їх озвучити. Я прийшов за тобою. Тільки не пропонуй мені нічого, все навкруги і ти сам – це і так все моє. Будь до кінця чоловіком, ти ж нікого не питав, коли вирішував чужі долі.
Ще хвилину тому Великий і Всемогутній, а тепер з трясучою щелепою, жалюгідна бліда тінь людини боляче ворушила непідвладними їй губами, силкуючись видавити з себе бодай єдине слово. Безсилий впоратися з навалою суперечливих почуттів та емоцій, Марлон судомно жбурнув рятувальну капсулу до рота і з хрустом розчавив її зубами. Ноги підкосилися і Марлон повільно осів на м'який килим. Мимоволі розплющивши очі, Марлон побачив, як усміхнена постать смерті в чорному балахоні і з косою в руках схилилася над ним і зрозумів тоді, що навіть померти він не може з власної волі. Смерть, не поспішаючи, трансформувалась в постать вже звичної втомленої людини з таким незрозумілим виразом в очах. Раптово небувала втома змусила Марлона заплющити очі і тоді, примушена чужою волею, власна пам'ять повільно, кадр за кадром, як у кіно, почала прокручувати в зворотному порядку всі події його життя, але тільки як би дивлячись зі сторони. Марлон намагався не бачити те, що було йому тепер неприємним, але не міг нічого з собою вдіяти. Хотілося несамовито опиратися цій дикій тортурі, але безсилля викликало лише сльози прикрості. Пам’ять відтворювала події минулого, про які він давно намагався забути. Інтуїція підказувала, що повинно щось відбутися, заради чого все це затівалося.
І тут Марлон побачив, як нічим не помітна людина повернула до нього своє обличчя і здивований Марлон одразу впізнав ці очі. Людина демонстративно дістала з кишені штанів пакетик з презервативом, підійшла до його батька і непомітно поклала пакетик в його кишеню. Тепер ця людина знову, але тепер наяву стояла перед ним. Слова цієї людини тихо, але виразно знаходили свій сенс в голові ще нещодавно Марлона Гарбо Першого та поки що Грегорі Натанієля Герберта Хадсона. “Тепер тебе насправді немає – ти не народився. Зробити це, як ти сам бачив, було відносно нескладно. Складніше буде змінити світ, але і це робилося неодноразово. Не народившись, ти тепер і не вмреш, а душа твоя буде довіку знаходитися серед людей, перебуваючи в повному забутті, не в силах не те, щоб змінити що – не будь, але й хоч якось заявити про себе”.
І невдовзі Марлон подумки побачив цей світ, в якому йому тепер не було місця. Все, що він бачив, було йому раніше до болю знайомим. Пам'ять водила його по звичним і таким знайомим по колишнім спогадам місцям, де тепер його тепер ніхто і ніколи не бачив і не знав. Його Марлона Гарбо Першого, Великого та Всемогутнього ніколи не було в цьому світі, як і не було Грегорі Натанієля Герберта Хадсона.....
Втомлений і засмучений творець всього сущого відвернувся, щоб не дивитися в той бік, де повільно зникало фізичне тіло людської істоти.
БРАТЕ, ВСТАВАЙ!
Сьогодні у мене найщасливіший день. Я готувався до цього старту все своє життя. Нас, п'ятеро таких шибайголів, готових за свої гроші та ціною власного життя підкорити рекорд швидкості в космосі. Хто скоріше подолає перший парсек, той і залишиться довіку в пам'яті космічної цивілізації. Мій ракетоплан – це величезний бак з пальним, двигун, мінімум електроніки плюс рятувальна капсула з мінімальним запасом їжі. Конкуренти - теж відчайдушні хлопці і їм також немає чого втрачати, але й вони постаралися позбутися усього зайвого. Мільярди людей всілися перед своїми екранами, і рідко хто з них не поставив на одного з нас в надії на перемогу. Щомиті польоту тисячі датчиків будуть фіксувати стан кожного з нас, щоб тут же кожний телеглядач міг реально відчути, що насправді відбувається з астронавтами. Сьогодні ми - фаворити всіх каналів і всіх програм, а вже за п'ять хвилин після старту половина з нас буде покійниками або без вісті згине в кращому випадку. Ще є час зупинитися, але йти до цього старту багато років і в останній момент припинити боротьбу - страшніше ганьби забуття і гірше ганьби зневаги.
Відлік, старт, незважаючи на всі системи компенсації, перенавантаження вагою в кілька тонн давить на кожну клітинку тіла. Дихання зникло разом з повітрям з легенів, щільно заплющені від нестерпного болю очі потонули в озерах сліз, неможливо поворухнути жодною частиною тіла. Терпи, бо при втраті свідомості електроніка автоматично скидає швидкість і ти припиняєш перегони. Скаламучена свідомість ще відстежує, перед тем як остаточно згаснути, покази контрольних приладів, але вже не в змозі їх аналізувати. Кораблі двох конкурентів праворуч розлетілися на шматки в метеоритному дощі. Навряд чи їм тепер допоможуть їх рятувальні капсули. На цих швидкостях будь-яке влучення метеорита в корабель – це легка і швидка смерть в хмарі вибуху ракетного пального. Зліва “Чесний Джон” згорів сам – видно підвело залізо. Легкої смерті тобі, друже. Ще довго мільярди глядачів будуть раз по раз крутити повтор кадрів, де хтось з нас смажиться при 6000 градусах або вибухом тебе розносить кривавими бризками від зіткнення з метеоритом. Моя свідомість не фіксує і те, що на долі мікросекунди раніше відімкнулася свідомість мого головного конкурента на "Срібній трубі". Зараз я шматок м'яса, який вимкнувся від перевантажень і якого розумна електроніка, поступово і обережно скидаючи швидкість, намагається врятувати. Автоматичні голки встромлюються в тіло, щоб стабілізувати роботу серця та інших систем життєзабезпечення організму, навіть якщо це тіло вже однією ногою на тому світі. Носом струменить кров, а шлунок вивертає на панель приладів, щоб змішатися там з слізьми, шмарклями і кров'ю, а мені зараз однаково, адже я - непритомний. Залишуся живим чи ні, але електроніка все безпристрасно фіксує в режимі реального часу для, жадаючих своєї порції адреналіну, людей у моніторів.
Опритомнів я в рятувальній капсулі. Ковпак гермошолома наполовину вимазаний моїми ж внутрішніми викидами, через що я бачу тільки лівою половиною тепер не зовсім прозорої сфери. Все тіло ниє від дикого болю, однак серйозних пошкоджень немає. Стеля рятувальної капсули розбита вщент, проте скафандр цілий, попри вилізлий в деяких місцях герметик. Панель приладів чорніє основними приладами, блимає щось другорядне. Радіомаяк не працює, орієнтація в просторі відсутня, проте капсулу кудись несе, але ось куди саме - невідомо. Дві доби пролетіли, як одна мить і вже не радує перемога. На відео я побачив, як все відбувалося, впритул до моменту, коли моя "Каструля" вилетіла за межі будь - якої зони прийому відеосигналу. Пощастило Гаррі Тру на "Щасливій черепашці". Він був третім в перегонах після мене, і його підібрали рятівники після зіткнення з метеоритом. Нехай каліка, зате живий. Я теж живий, але остання касета з енергетичним замінником їжі закінчилася ще вчора, а надія на порятунок все менша і менша. Через кілька діб система терморегуляції перейшла у режим жорсткої економії і холод всередині скафандра на додаток до голоду доїдають мої останні сили.
Загубивши відлік дням і ночам, я одного разу відчув, що капсула ввійшла в зону сильного тяжіння невідомого небесного тіла. Стороннім спостерігачем я дивився, як ще до настання сутінок капсула вже чітко летіла в напрямку помаранчевого диска невідомої мені планети. Ввійшовши в щільні шари атмосфери, автоматика вимкнула все зайве і сконцентрувалася на боротьбі з усе зростаючим тяжінням планети. Запасу пального вистачило на кілька хвилин безперервного маневрування, а потім тріскотіння малопотужного двигуна змінилося у вухах дзвенячою тишею. Ще через кілька хвилин вільного падіння, коли температура всередині капсули стала нестерпною, я катапультувався. Величезний купол парашута повільно відносив мене від місця вибуху палаючої рятувальної капсули. Жорсткий контакт з поверхнею планети закрив хмарою пилу її залишки.
Приземлення пройшло нормально, якби не вітер, що одразу уволік в невідомість відстебнутий парашут. Сил вистачило лиш на те, аби зняти захисну сферу з голови і знесилено впасти на ґрунт. Море піску навкруги з примарними острівцями тубільної рослинності під нещадно палючим місцевим світилом. Лише велика гравітація і менший склад кисню відрізняло цю планету від земного стандарту. Прямі безжальні промені місцевого сонця змусили мене якомога скоріше вивільнитися від важкого скафандру. Тільки з однієї з сторін виднілися невисокі і рідкі тамтешні рослини, яких я і попрямував, аби сховатися від нестерпної спеки. Ще через сто метрів довелося знову роздягатися. Залишившись в футболці, плавках і шкарпетках, я вперто крокував до рідкої рослинності неподалік. Спека остаточно виснажила мене через кілька кілометрів і я приліг серед перших рідких дерев. Тінь накрила мене і я не встиг нічого збагнути, як мені накинули мішок на голову і скрутили руки за спиною.
Уже за місяць я став прикованим до свого візка рикшею, оброслим та брудним рабом місцевого феодала. Менше, ніж через півроку я з гріхом навпіл засвоїв місцеву мову і майже забув свою. Я вже нічим не відрізнявся ззовні від аборигенів. Коли через два роки на планету спустився корабель, мене, підбадьорюючи батогом, погнали принести пошану богам, які прилетіли з неба, пошану від господаря, який їхав на мені і рабом якого я став.
КРАЩІ З КРАЩИХ
…Свідомість повільно приходила разом зі звичною нудотою від передозування препаратів, що вгамовували звичний протест мого організму на імплантацію нових частин тіла. Тричі я позбувався то рук, то ніг, то ще невідомо чого під час боїв на чужих планетах і кожного разу мені, зібраному медиками заново, діставались такі частини тіла, що без стакана спиртного дивитись перший час на них не хотілось. Хоча хто зараз хоче проходити все життя, не змінивши жодного разу своє набридле колишнє тіло? Прикро, звичайно, поки дослужишся до офіцера, майже завжди доводиться мати справу зі вже бувалими в різних халепах імплантатами. Особливо, якщо космічні війни йдуть без кінця, а вибирати медикам нема з чого, щоб ремонтувати поранених. Проте, яка різниця, яка в тебе нова рука або нога, якщо більше, ніж на пару добрих боїв з ворогом тіло рейнджера без втрат не витримує. Останній раз пришили ліву руку якогось негра, так ще виявилася такою незграбною, мов би нею він все життя тримав тільки лопату. Цілий місяця довелося тренувати, і все одно в першому ж бою її відірвало разом з плечем на додаток до лівої ноги. Добре бути офіцером – не треба чекати тиждень-другий, поки підійде твоя черга і тебе оживлять, а поки ти лежиш в анабіозній непритомності, весь наколотий під зав'язку різною хімією, немов жива консерва. Після такого анабіозу навіть за пару тижнів реабілітаційної відпустки не завжди вдається звільнитись від його наслідків, але пара пляшок горлодера вправно робить свою справу, а там лише б вистачило монет. У такі дні борделі тріщать по швах, і когось знову повезуть на відновлення. Уряд взагалі не пропускає рейнджерів на планети сонячної системи, аби не напружувати тендітні нерви мирних жителів. А там, куди все-таки попадає рейнджер, його тримають під прицілом в прямому й переносному розумінні.
...Нова хвиля нудоти знову змусила відкрити очі. Пара андроїдів – санітарів незграбно грюкнула ношами у борт шпитального ракетоплана, даючи дорогу комусь ще. Ледь відірвавши голову від подушки, я трохи не підскочив від несподіванки. Ось вони довгоочікувані офіцерські шеврони на не менше довгоочікуваній, блискуче синій, з голочки новій офіцерській формі. Подвійно незрозуміло кого я повинен тепер пропускати, якщо я офіцер космічної піхоти. Один за одним заносили в браму ракетоплана берсерків. Задоволення від отримання офіцерського звання невільно потрохи зменшилося. Заздрість до берсерків завжди була і буде в кожного космічного рейнджера. Будь ти хоч ким завгодно, але якщо при всіх твоїх заслугах ти не берсерк, то нічого і метати ікру перед іншими. Ставши берсерком, ти автоматично отримуєш звання старшого офіцера, тільки відбірні імплантати та гарантію уряду на проживання на кожній уподобаній планеті по закінченню терміну служби і ще багато чого, про що любили побалакати проміж себе за пляшкою, як прості рейнджери, так і офіцери. Де і хто їх готував, скільки платили, і ще багато чого іншого було оповите цілковитою таємницею. Ті, хто бажав дізнатися зайве про суперрейнджерів, зникали назавжди і не треба було особливо здогадуватися, що з ними сталося. Всі знали, що для них скрізь, завжди і на все діє зелене світло. Відмінне спорядження і зброя, супер форма, котрій позаздрив би будь-який рейнджер, а головне – неперевершені особисті бойові якості.
Одного разу, після чергового збирання мене по шматочках, я, разом з такими ж реанімованими рейнджерами, відпочивав в барі забутої мною тепер планети і мені довелося побачити берсерка в дії. Цей звір голими руками рвав п'ятеро озброєних, чим потрапило під руку, рейнджерів. Усі були п'яні, але на діях берсерка це ніяк не позначилось. Він міг би вбити тоді і більше трьох, серйозно скалічивши ще двох, якби прибула поліція кулями не заспокоїла його назавжди після того, як збагнули, що двом поліціянтам теж доведеться проходити відновлення деяких органів.
Заводилися ці хлопці з півслова, а дурна слава йшла попереду них навіть серед відчайдушних шибайголів і тому зв'язуватися з ними не було охочих. Берсерка завжди кидали туди, де вже не було надії на інших космічних бійців. У бою берсерк або перемагав або гинув, але ніколи не відступав, навіть якщо йому наказували відступити і становище було безнадійним. Ніхто так не хотів виказати свої бойові якості, як берсерк під час бою з ворогом. Жага до ворожої крові була сильнішою за інстинкт самозбереження. Кожний на словах ненавидів берсерка, в душі ж тільки лінивий не мріяв ним стати.
Грошей вистачило тільки на три веселі тижні, котрі пролетіли в п'яному угарі, і, прибувши на тиждень раніше строку, я отримав під своє командування взвод рейнджерів. Наступного дня по тривозі наш батальйон десантували проти гроуберів на бойові позиції на Церері - 11. Тварюки з ногами кенгуру і такі ж рухливі, з семипалими передніми лапами-руками, кожна розміром з дві мої, з мордою без шиї та дзьобом на кшталт гігантського папуги. Вбивча сила їх зброї була не гіршою за нашу, так що через п'ятнадцять хвилин бою семеро моїх бійців безповоротно вибули зі строю, а стільки ж билося з ворогом без однієї руки чи ноги, або без того або іншого зараз. Азарт бою не дозволяв звертати увагу на такі дрібниці. Не знаю, що думали про нас гроубери, проте навряд чи вони коли не будь раніше стикалися з майбутнім ураганом вогню під назвою «елітна космічна піхота». За нами і поперед нас залишалися тільки оплавлений ґрунт і обвуглені трупи ворогів. На плечах ворога ми успішно проскочили його захисні рубежі і забезпечили вихід головним силам наступу на оперативний простір. Але звичні з минулих вторгнень головні сили наступу так і не підійшли. Гроубери, оговтавшись від першого натиску, згодом почали планомірно витісняти нас. Прохання терміново надіслати підкріплення залишилося без відповіді. Радіоефір зрадницькі мовчав. Звідки мені було знати, що весь наш батальйон, а це добрих півтисячі відбірних рейнджерів, був просто кинутий на заклання, а справжній прорив проходив в іншому місці. Мій взвод розтанув на очах, не забарилася і черга на мене. За 100 метрів до головної захисної лінії залишки взводу потрапили в засаду і тут почалась колотнеча. Встигнувши спалити атомним кулеметом п'ять чи шість ворогів, я і не помітив, як залишився, скоріш за все, один і весь вогонь направлений тепер на мене. Залп з чогось схожого на базуку розвалив мене на шматки, але в цей раз вочевидь було щось не так. Перетинки розірвав гуркіт розваленого захисного шолома, тьмяніючи різнокольорові круги в очах, нестерпний пульсуючий біль у кожній клітині …… і усепоглинаюча темрява.
........так, професор, ми зробили все, що змогли, але відновити функції вищої нервової діяльності, на жаль, не вдалося. Занадто велика втрата мозкової речовини в результаті прямого попадання снаряда в голову. Так, збирали буквально по шматочкам, але медицина як і досі в таких випадках безсила. Цілком вірно, імплантовано блок бойового синтетичного інтелекту. Відторгнення немає, оскільки рідна частина мозку втрачена. Цілком з Вами згодний, відмінний екземпляр для продовження служби в рядах берсерків. Шкода, певна річ, що попередній власник про це ніколи не дізнається. Пробачте професоре, за сентиментальність……
Четверо в білих халатах, повільно перемовлюючись проміж себе, відійшли від ліжка, подарувавши ще одному рейнджеру його заповітну мрію, а на додаток і нове життя.
ШАНС, ОСТАННІЙ ШАНС
Світло в очах миттєво змінилося на темряву. Уго Вудро навіть не відчув болю, коли куля рознесла його голову немов гнилий кавун. Налякані перехожі відсахнулись від повільно осідаючого на землю тіла із залишками скривавленої голови, і все одно шматки мозку і згустки крові рясно розбризкало по заціпенілому на мить натовпу. Кілер вишкірився черговій забаганці замовника вбивства і з жалем подивився на кинуту гвинтівку з глушником. Ще через мить він вже був просто людиною з натовпу, одним з багатьох навколо.Спочатку світло боляче різонуло по очам і довелося їх прикрити рукою, щоб можна було розплющити знову. Уго Вудро, ще нещодавно один з успішних компаньйонів доволі процвітаючої фірми, з неприхованим подивом дивився на сидівшего в білому одязі, босоніж, ще не старого, але вже й не молодого чоловіка, який, в свою чергу, більше, ніж буденно спостерігав за ним. Навкруги нічого не було, якщо не рахувати порожнього столу. Приємний голос чоловіка в білому одязі повернув Уго до розуміння того, що відбувається. «Ви – Уго Вудро» - стверджувально промовив незнайомець. Далі він розповів Уго те, що ніхто не міг знати про нього, окрім його самого. В таких ситуаціях в Уго прокидався дикий звір, і він міг зробити все, що завгодно. Хук справа наткнувся на невидиму стіну і біль стократно простромив його мозок. Впоравшись з болем, Уго запитав незнайомця: "Що мене очікує далі?". У це питання він вклав все, що міг і хотів спитати.
Чоловік в білому одязі безпристрасно прирік: "У результаті збігу негативних темпоральних обставин виникли зміни, несумісні з продовженням Вашого життя". В цей момент одна з стін перетворилась на екран, на якому Уго Вудро побачив себе крупним планом, йдучи людною вулицею. Ось він життєрадісно чомусь посміхається, а вже за мить розривна куля розносить його голову на шматки, які зостаються на закляклому від жаху людському натовпі. Екран згас. «Тепер Ви розумієте, що Вас немає, Ви загинули, але разом з тим Ви навіть не намагалися нічого зробити в своєму минулому житті для того, щоб віднайти нове життя в інакшому світі». За час розмови Уго помітив, що ніколи раніше не бачив такого одухотвореного обличчя, що буває, напевно, тільки у матері, яка тримає на руках свою засинаючу дитину. Двері за спиною чоловіка в білому були навстіж відкриті і потік м'якого, теплого світла зазивно кликав в зникаючу у далечінь дорогу. Уго був готовий закластися, що то була дорога в дитинство, його, Уго, дитинство, що було єдиним світлим спогадом в його нинішньому житті.
"Вам надається єдиний і останній шанс врятувати себе. Чи згодні Ви відмовитися від усіх життєвих благ і радощів заради майбутнього нового життя і, повернувшись в колишнє життя, не порушувати при цьому жодну з 10 заповідей?".
Уго Вудро захриплим голосом дав свою згоду, кивнувши для впевненості головою. Стіна знову перетворилася на екран. Він бачив, як в уповільненому темпі згустки крові і куски мозку повернулись на попереднє, до пострілу, місце. Куля висковзнула з голови, яка стала знову неушкодженою, далі невідомий йому чоловік вставив дуло гвинтівки з глушником собі до рота і натиснув спусковий гачок, після чого вже шматки його голови розлетілись навколо. Ще за мить машина його компаньйона по фірмі, збивши на великій швидкості огорожу, злетіла з мосту, щоб тут же зникнути в каламутних водах ріки.
…в спину Вудро пре боляче ткнули ліктем. Він побачив, що стоїть посередині тротуару, заважаючи йти перехожим. Більше здогадуючись, що йому кажуть, ніж розуміючи сенс сказаного, Уго притиснувся до парапету. Подумки останні події знову пройшли перед його очима. А чи могло все це відбуватися з ним насправді? Довіряючи логіці, слідувало все перевірити, але ні в цей день, ні наступного дня повідомлень про впалу в ріку машину або про самогубця, померлого від вогнепального поранення, не надходило. Компаньйон по бізнесу, надійний і не раз перевірений, відпочивав від справ на іншому кінці світу і Уго вирішив не псувати стосунки з ним своїми безпідставними підозрами. Чітко слідуючи мінливим життєвим правилам, Уго Вудро вмів добиватися успіху в усьому, одночасно не наживаючи, ані відданих друзів, ані відвертих ворогів, явно бажаючих його смерті. Уго не міг навіть уявити, щоб його смерть могла би бути кому - не будь потрібна. І Уго запевнив себе, що перевтомився від роботи, і все йому тільки здалося. Завдяки цьому він вирішив сьогодні ні в чому собі не відмовляти. Тим більше, що фірма отримала солідні комісійні за посередництво з продажу зброї, і це слід обмити з дівками так, щоб дружина в ліжку раз десять перевернулася. Чомусь на ум прийшли 10 заповідей, але так же швидко зникли. Уго відмахнувся від усього цього, як від настирливої мухи і стрімголов кинувся з усіх ніг наздоганяти життєві задоволення…. Повертаючись під ранок з вечірки, Уго заснув за кермом, чого з ним ніколи не траплялося раніше. Машина злетіла з дороги і від першого, не найсильнішого, удару Уго побачив наяву, як двері в дитинство зачинились і м’яке, тепле світло знову змінилося темрявою. Звідки міг дізнатися Уго Вудро, що новий збіг несприятливих обставин для його життя наступить так швидко. Понівечений автомобіль з рештками людини випадково знайшов через кілька днів в густих придорожніх заростях місцевий житель.
…Людина в білому подивилась у дзеркало і вкотре побачила старого, змореного душею хворого чоловіка із згаслим від безвиході поглядом.
ЯК Я ВИДАВАВ КНИГУ АБО ПРАКТИЧНИЙ ПОСІБНИК ДЛЯ ОХОЧИХ ЦЕ ЗРОБИТИ
Як і обіцяв, насмілився повідати історію про те, як я друкував та реалізовував свою книжку фантастики в провінції - в рідних Чернівцях. Книгу нікому не відомому автору можна видати кількома способами:
- надіслати рекомендованим листом в столичне видавництво (краще відразу в кілька) готовий чорновий екземпляр книги або рукопис, що є від самого початку гіршим варіантом. Якщо у Вас є знайомі у цьому видавництві, Вам дуже-дуже пощастило або є кому донести ваш витвір до столу відповідального літературного (ще краще - головного) редактора і він, позитивно її оцінивши, дасть зелене світло на друк.
- самому з'їздити в столицю і опрацювати вручну попередній спосіб (якщо пощастить, то навіть отримати резюме стосовно Вашого витвору, що маловірогідно через ліміт часу, притаманний працівникам видавництв.
- зуміти впевнити місцеву владу в особі начальника відділу культури в необхідності видати за міські гроші саме вашу книгу в місцевому видавництві. Цим шляхом активно користуються місцеві маститі "динозаври" - через надвелику конкуренцію ніколи не бачив і не чув, щоби таким шляхом хтось друкував фантастику в провінції.
- бути журналістом місцевої газети (бажано багатотиражки), друкованим де-не будь раніше, і, по можливості, бути на слуху у читачів. Тоді за Вас може поклопотати головний редактор (мабуть треба бути з ним в добрих стосунках). Переважна більшість чернівецьких авторів - люди, пов'язані працею в ЗМІ.
- знайти спонсора (мецената - рідка вдача для провінційного автора - початківця, проте наскільки надійній). Провінційному спонсору треба повертати взяті у нього гроші, але це дешевше, ніж брати кредит в банку.
- зацікавити місцеве видавництво в особі його власника у геніальності вашої книги. Перебуває цей спосіб на передостанньому місці через те, що письменник - початківець на кшталт "темної конячки" і фантастика для більшості провінційних видавництв це "темна конячка в кубі".
- за свої або взяті десь гроші самотужки видати книгу.
Буду щиро вдячний, якщо хтось з вас додасть ще більш екзотичні способи, але бажано не створювати клонів.
Уважно, чи мені так здається до цих пір, вивчивши ази маркетингу, я вирішив спочатку "обкатати" готову книгу на друзях-товаришах - потенційних жертвах-читачах. Зібраною критикою і побажаннями по можливості постарався скористатися не на шкоду самій книжці. Далі, окремі твори читали філологи та викладачі ВНЗ - їх побажання і виправлення також знайшли своє місце у книжці. Мої спроби на той момент отримати критичні рецензії у місцевих "гуру" від літератури ні до чого не привели - я вдячний цим людям за чесне визнання того, що вони не знають фантастики і тому не бажають виглядати в очах інших непрофесійно.
Мені безмежно пощастило знайти одного головного редактора місцевої газети, яка погодилася надрукувати двійко моїх фантастичних новел і ще одного, котрий надрукував в єдиному на всю область науково-літературному (літературного немає жодного) журналі моє оповідання на соціальну тематику (я - соціальний працівник по роботі з безпритульними). Всього в Чернівцях дві газети і один журнал, що несистематично друкують поезію (я, якщо дуже пощастить, то і короткі художні твори - до фантастики це не стосується ніяким чином). Саме так я намагався засвітитися в місцевих газетах до видання книги.
Окремо про використання Інтернету в якості РR-способу зацікавити читача ще невиданою книгою. Багато хто, тільки-тільки написавши твір (як правило - спочатку сирий і кострубатий), відразу ж виставляють його не просто на літературний форум, а ще й намагаються його показати всім в "Самвидаві" бібліотеки Мошкова. Це не еталон літературних смаків ні для мене, ні (думаю, що не помилюсь) і для вас, але цей інтернет - ресурс складається переважно з письменників, ніж читачів і отримати надумане (читай - критиканське) резюме на свій твір - простіше пареної ріпи. Виставивши свій витвір на літературних чи студентських форумах (можу підказати), де його прочитають потенційні читачі, і саме там можна більш реально визначитися з реакцією на Вашу книгу. Відтак - це лише порада, на яку можна...... І головне - в підтримку книжки бажано обов'язково створити в Інтернеті кілька власних блогів на максимально більшій кількості мов, що ви знаєте - я спромігся створити тільки на українській та російській.
Все, книга готова бути виданою і Ви урочисто несете її у вибране видавництво. Бо видавництво треба обирати по двом основним параметрам - яке з них Вам по кишені і, головне, в якому є досвідчений літературний редактор. Якщо ви вважаєте себе знавцем державної мови, то може і не треба зовсім друкуватися??? На заході України мова засмічена галліцизмами (їх не розуміють на сході України), схід України засмічений суржиком (теж мало кому подобається ще й читати на ньому). Добрий літературний редактор не безкоштовно, і бажано не зіпсувавши ваше оригінальне творіння, приведе (читай - перекладе) вашу книжку на правильну літературну українську мову. Якщо, звісно, він справжній професіонал у своїй справі. Якщо така людина вичистить написане до того як, ваша книжка потрапить на стіл коректора, то це ще краще.
Вибір формату книги, якості паперу, фактури обкладинки, малюнків і всього іншого - повністю на вашій совісті і залежить від повноти наповнення вашого гаманця. Книжка обсягом не більше 150 сторінок формату А-5 виглядає брошура брошурою, то ця ж книга в "покіт" - форматі (А-5а) буде виглядати більш солідніше і візуально значно більш презентабельно, і, що суттєво в наш стрімкий час, вона зручно розміщується в кишені.
Поки книгу надрукують за 2-3 тижні, важливо домовитися (можна і треба це зробити значно раніше) з власниками магазинів, де вона буде виставлена на продаж. А Ви як думали? Книга після видання нікому, по великому рахунку, окрім Вас, не потрібна. Одночасно, дуже доречно, випустити по кількості передбачених магазинів потрібну кількість плакатів розміром А-1 (стандартний лист ватману). Ці імпровізовані "рекламні щити" будуть (або не будуть, якщо не домовитесь) висіти всередині книжкових магазинів. Ще я придбав пачку паперу і надрукував на простому кольоровому струменнику майже 500 аркушів - реклам формату А-4 і одночасно розвісив разом з друзями в усіх цікавих місцях міста. Тут є де розігратися вашій фантазії - це і варіанти текстів перемішані з фотографіями і банальні відривні адреси ваших блогів і "мила". Окремо про обкладинку - не чіпляє око малюнок (читай - обкладинка) хоч якимось натяком на оригінальність, то треба бути готовим, що потенційний читач може навіть не здогадатися про ваше існування. Разом з добрим товаришем - дизайнером цілий місяць витратили на те, щоб візуалізувати мій власний креатив.
Якщо у вас є знайомі журналісти, то з їх допомогою зробіть інтерв'ю з собою, рецензію на книжку в місцевій (бажано не одній) газеті, місцевому радіо та телебаченні (це майже з царини фантастики). Якщо знайомих немає, то берете свої книжки і йдете зацікавлювати ці ж ЗМІ в ручному варіанті - даруєте книжки редакторам і журналістам і пропонуєте зробити с вами інтерв'ю. У мене одне повноцінне інтерв'ю в багатотиражці, одна повноцінна рецензія в місцевому молодіжному журналі і одна "відмазка" в три абзаци в місцевому газетному рупорі, що претендує на головну місцеву газету. Двічі, недільними ранками мене по п'ять хвилин пропіарили по радіо, а телебачення я такі і не зміг зацікавити. Про ефективність цього провінційного піару дещо нижче.
Не хочу прикро вражати, але книгарні зараз найчастіше відвідують заради купівлі ластику, ручок та зошитів, підручників, а не книжок. Якщо вам вдалося створити приємне враження на працівників книжкового магазину, то Ваша книжка буде лежати обличчям до потенційного покупця, якщо ні, то вузенька боковина книжки на поличці на рівні черевиків буде ще довго сирітські припадати пилом незважаючи на ваше щире незадоволення. Тому, будьте ввічливі, доброзичливі і попередливі з посередниками між книжкою і покупцем - продавцями (з нагоди поздоровте хоча б зі святами), бо саме ці люди багато у чому визначають долю Вашої книжки у книгарні.
Заходячи в безлюдні книжкові магазини і спостерігаючи вкриті пилом книги мені від безвиході положення прийшла думка відродити призабуту традицію зустрічей з потенційними читачами. На сьогодні я зміг познайомити з своєю книгою студентів і учнів 14 вищих та середніх навчальних закладів, а, разом з тим, і дати можливість охочим купити її. На превеликий жаль, а багатьом з читачів цієї сповіді нехай це стане в науку, доводиться констатувати той факт, що окрім студентів - філологів, мало хто зміг назвати хоча б одного - двох авторів фантастики. Добре для піару приймати участь в різних мистецьких заходах, проте, до авторів фантастики у провінції ставлення серед іншої літературної братії, як загалом у літературі ставлення до фантастики і детективного жанру. Місяць тому нас стало двоє людей, які пишуть фантастику у Чернівцях.
Хто купує тільки що видану книгу? В першу чергу – це Ваші друзі, товариші і люди, які знають Вас, далі йдуть покупці, котрих Ви зацікавили під час зустрічей і, нарешті, безіменні покупці в книгарнях - можливо, що частині з яких допомогли це зробити саме продавці.
Від чого хочу застерегти - не поспішайте відразу робити презентацію книги в книгарнях. Чому? На моїх очах популярний український письменник - автор багатьох відомих художніх творів зміг привернути до власної персони увагу не більше десятка відвідувачів книжкового магазину і це при тому, що квітчасті анонси (ще і реклама по радіо і телебаченню) сповіщали про місце зустрічі за 2 тижня наперед. Я не зміг скористатися можливістю зацікавити мережеву книжкову торгівлю - в моєму місті її ще немає. Причина проста - такі книгарні пов'язані прямими постачаннями книг безпосередньо з видавництв. А тепер саме головне - аби у вас не склалося хибного враження, я спішу повідомити вас, що моєї книги фантастичних новел "Адреналінові сутінки", першої за 600 років існування Чернівців, за рік продано всього 120 екземплярів з накладу у 500 книг. Судить самі, що я зробив чи не зробив задля просування і реалізації власної книги в маси читачів. Сподіваюсь, що моє послання стане в нагоді всім охочим видавати фантастику.
ДОДАТОК №1 (опубліковано, як відповідь, на літфорумі http://www.litforum.net.ua/)
Окрім телефону, безперечно, також існує достатня кількість інших засобів зв'язку. Так от, окрім телефону я "виходив" на видавництва ще й за допомогою електронної пошти. Проте, результат той самий, хоча є певні відмінності. Мої запити по електронній пошті лишилися взагалі без відповіді, а по телефону найчастіше лунало: "Пробачте, я не володію інформацією про надіслану Вами книгу. Зателефонуйте по наступному номеру, зателефонуйте пізніше або....тощо". Після чого, аби скорше позбутися мене, якнайшвидше кладеться слухавка. Я дуже поважаю Ваші коментарі на форумі, проте в мене склалося враження, що Ви живете в столиці і для Вас немає проблем телефонувати по міжміським тарифам або тарифам мобільних операторів. Насправді, моє поневіряння по столичним (і не тільки) видавництвам закінчилося більше року тому і наразі мені неприємно, а тому важко пригадувати всі прикрі інциденти (погодьтеся, що людина підсвідомо намагається уникати поганих спогадів та невдач). Я не з власної волі на власний ризик видав книжку, аби тільки показати (або переконати чи доказати) всім, що я використав всі наявні можливості. Не знаю скільки грошей можна було би втелющити в марні дзвінки чи поїздки, щоби таки дізнатися про непотрібність твоєї книги видавцям. Я це пройшов в місцевих видавництвах, коли твою книгу тижнями тримають "на прочитці", потім довго нахвалюють і, нарешті, відмовляють за заздалегідь винайденою причиною. Зрозумійте мене правильно - в наш час ніхто з видавців не вишукує талановитих авторів задля видання книжок, а, навпаки, автор вимушений вишукувати правдами і не правдами можливість сподобатися видавцеві. І доки це буде продовжуватися, програвшим завжди буде читач.
ДОДАТОК №2 (опубліковано, як відповідь, на літфорумі http://www.litforum.net.ua/)
Аби трохи розважити читачів заявленої мною теми, пропоную сім ймовірних варіантів видання власної книги відомими українськими видавництвами:
- бути відомим (бути на слуху) та мати багато грошей і як, поп-співак Кузьма, видати книжку. Гарантовано Вас надрукує кожне видавництво.
- бути перекладачем, як Андрухович, Покальчук чи Курков і спромогтися стати відомим десь далеко за межами України. Схожий варіант - стати відомим письменником в Росії і, як Д'яченків, Вас залюбки захочуть надрукувати і у нас.
- не бути відомим, але мати повний лантух грошей. У цьому випадку Вас гарантовано прочитають у вибраному Вами видавництві і, якщо Ви дійсно талановитий письменник, дозволять додати власну горду марку видавництва до вашої книжки.
- особисто сподобатися власнику (головному редактору) видавництва. Мало чим може сподобатися чоловік чоловіку, жінка жінці, чоловік жінці або навпаки.
- не мати грошей та потрібних зв'язків, але невідомо яким чином все ж таки дістатися власника (головного редактора) видавництва і переконати його в тім, що він просто повинен надрукувати Вашу книжку.
- пройтись голяка головною вулицею столиці з рукописом, встромленим спереду-ззаду (в залежності від статевої приналежності) або привселюдно дати в пику відомій в Україні людині і Ви гарантовано станете відомим (хоч скандально і короткочасно) і, можливо, таким чином привернете увагу видавництва до написаного Вами рукопису книги.
- постійно, принаймні, періодично друкуватися в україномовному журналі фантастики "УФО" або російськомовному фантастичному журналі "Реальність фантастики" і, можливо, Вас помітять в одному з видавництв і запропонують друкуватися у них.
Ясна річ, що все вищезазначене не більше, ніж жарт. Проте відомо давно, що найбільшу "пробивну" силу мають зовсім не талановиті, а навпаки, люди і гірко стає, коли знаєш, що саме талановита людина не скористається жодним з описаних мною способів.
ВИСТУП ПЕРЕД СТУДЕНТАМИ-ФІЛОЛОГАМИ
6 травня Кейван І.І, викладач кафедри української літератури та мови, письменниця і, просто, дуже і дуже чуйна людина запросила мене виступити перед студентами-філологами нашого університету, на що я з радістю і погодився. Запросила заздалегідь, аби я мав змогу підготуватися. Аудиторія (вірніше - кількість людей) мене ніколи не лякала, проте, я вирішив надолужити свої поверхневі знання з сучасної української прози - Андруховича, Дереша, Покальчука. Напрочуд, без проблем, взяв їх в центральній юнацькій бібліотеці, прочитав кожного по 2-3 твори, але, в нагоді, вони так і не стали. Привітні обличчя (на 80% - дівочі), гостинна атмосфера в лекційній залі і через кілька хвилин я вже не дивлюся в рятівний записничок. Швидко проскочили 80, виділених мені, хвилин і я ледь встиг відповісти на добрих два десятки занотованих на клаптиках паперу запитань. Запитання про все і, навіть, не завжди про мою книжку та фантастику взагалі. Приємно, що я спромігся зацікавити їх не лише своєю творчістю. Саме з моєї подачі, ми трохи поговорили про сучасну українську літературу і в мене склалося враження, що читаючи люди вже трохи "наїлися" постмодернізму в літературі. Як підсумок - мабуть, переважно тільки філологи читають таку велику кількість творів літератури та вільно знаються на них, але, але, але..... З залу довелося почути лише 3-4 прізвища письменників - фантастів. Мого улюбленого Р.Шеклі не читав ніхто. Мені зовсім не прикро - з часом і, не без моєї допомоги, коротку фантастику в Чернівцях буде читати більше людей.
ВІДПРЕЗЕНТУВАЛИСЯ
САМОЗАКОХАНОМУ КРИТИКАНУ
Кілька слів в якості передмови. Я дав посилання на власні твори на український та кілька російських літературних форумів і ось, що з того вийшло. Хоча я людина, по характеру, і не запальна, проте і я не витримую, коли об мене намагаються "витерти ноги". Далі по тексту.
Шановний ..., ліньки було відповідати на неконструктивну, побудовану на голих емоціях, малоінформативну критику, але я вимушений це зробити заради тих 4 учасників форуму, які надіслали на моє "мило" свої листи. Один з них радив не відповідати на Ваш допис – цитую: "це така жовчна людина, яка завжди пише в своїх коментарях суцільну гидоту". Інший не радив надалі виставляти власні твори на форум - цитую: "на жаль є на форумі "записні" критикани, які вміють лише обливати чужі твори брудом". Вас це не бентежить? Я нова людина на цьому форумі і мені прикро від того, що учасник форуму боїться відкрито висловлювати свою думку. Я вимушений сприймати Вашу особисту думку, хоча б через те, що я добровільно виставив цей твір на загальне обговорення і погоджуюсь з прийнятими на форумі правилами гри. Однак, це не говорить про те, що я буду мовчки дивитися, як його паплюжить людина, яка намагається таким чином подолати властивий їй комплекс неповноцінності! Тепер по суті критики - я добре володію рідною мовою в якості комунікативного засобу, проте, визнаю, маю проблеми в якісному перекладанні і над цим систематично працюю. Чому саме проблеми в перекладанні? Попередньо цей твір був написаний російською мовою, потім невдало переведений та відредагований літредактором, через що я вимушений був по-новому, власноруч перекладати твір, проте і мені не вдалося поки що позбутися помилок та зберегти певну специфічну напругу (темп), притаманну російському аналогу. Заради справедливості не можу не подякувати Вам за виявлені Вами помилки. Це стосується і навантаження" – це мій свідомий хід по спрощенню поданої в творі технічної інформації. Справа ось у чому – попервах в творі було подано дану інформацію саме у тому вигляді, який Ви запропонували, але, після попереднього прочитання багатьма читачами мені було висунуто зауваження, що багато хто не розуміє простий, на перший погляд, технічний термін, як то «одиниці прискорення вільного падіння на Землю». Я вимушено спростив його, хоча, безумовно, згоден з Вашим зауваженням на всі 100%. Проте, запропоновані Вами заміни словосполучень на кшталт: "пожбурив у невідомість, вкрав, ковтнув, з"їв, що завгодно замість уволік в невідомість відстебнутий парашут" або "Від Землі планета відрізнялася лише вищим тяжінням та меншим відсотком кисню в повітрі замість Лише велика гравітація і менший склад кисню відрізняло цю планету від земного стандарту» виглядають такими ж поверхневими та недолугими, як і мій власний переклад.
Ще однією причиною, що змусила дати Вам відповідь – це слово "зібганий" по відношенню до закінчення твору. Насправді весь твір, з початку і до кінця, "зібганий" і це свідомо зроблено мною. А тому, Ваше невдоволення я розцінюю, не інакше, як комплімент на свою адресу, незалежно від того, чи подобається це Вам, чи ні! Не далі, як позавчора мені довелося виступати перед студентами – філологами 3, 4. 5 курсів і серед великої кількості письменників, яких вони знають, я почув лише прізвища 2-3 фантастів. Про Р.Шеклі ніхто з них навіть не чув, я вже не кажу про те, що хтось з них що-не будь читав з його творів. Це все до того, що писати або не писати в "продовження" Шеклі – це суто риторичне питання. Більше того, єдине (підкреслюю) що мене ріднить з цим великим письменником - короткі за формою твори. Коли я читаю Ваше «І ще багато і багато іншого........кінець....краще переписати, сюжет простуватий», то мені ввижаються запльований Вашою слиною монітор і перекошене злобою обличчя, і я радий, що насправді не можу побачити Вас наживо. Для всіх любителів похизуватися за чужий рахунок можу порадити побільше читати класиків фантастики. А в тім, я зовсім невпевнений, що мій допис змусить Вас припинити критиканство. І наостанок – затямте, будь-ласка, на майбутнє – повинна бути чітка різниця між критикою творів, що пропонуються для загального обговорення і критикою тих тем, які обговорюються на форумі. Тим же 4 учасникам літфоруму, які надіслали листи на моє «мило», щиро дякую за наведену конструктивну критику (за помічені помилки в тексті, за неповне розкриття сюжету, за русизми) і, головне, за те, що побачили інваріантність закінчення твору. Саме за те, що ви побачили певну «незавершеність», коли кожний може трактувати закінчення мого твору на власний розсуд, я і хочу висловити свою вам свою найбільшу подяку!!!!!
Цитата : Бий нещадно критикана, бо він гірший, ніж сарана!
P.S: хтось сильно здивується, але з цією людиною я давно потоваришував, бо все, врешті-решт, минається і з часом ми таки знайшли не просто спільну мову, а і встановили гарні людські стосунки. Причина проста - ми обидва закохані у фантастику.
СТАТТЯ В ГАЗЕТІ "ДОБА"
Всі, хто бажає почитати інтерв'ю (перше справжнє інтерв'ю) зі мною, можуть зробити це в №16 (596) газети "Доба" (Чернівці) за 17 квітня 2008 року. Воно цікаве ще й тим, що робилося в "швидкісному" режимі, тобто, без підготовки, відразу приходилося давати відповіді на складні, як на мене, питання. Проте багато з того, що не завжди вдається написати на блогу, дуже влучно і, головне, фахово зауважено журналістом газети "Доба" Тарасом Піц (за що йому окрема, превелика подяка). Фотографія до цього повідомлення аналогічна тій, що розміщена в газеті (автор Т.Піц). Електронний варіант цієї статті шукайте на сайті газети - http://www.doba.cv.ua/
ТРОШКИ ПРО МЕНЕ
Низький уклін головному редактору чернівецького журналу "Puzzle" Романовській Лідії за те, що тепер всі охочі можуть прочитати в його останньому номері дуже змістовну рецензію на "Адреналінові сутінки" та побачити мене у профіль. Ще у журналі є перша частина мого оповідання "За так" (про непросту долю бездомної людини) і ще кілька моїх писулєк на болючі чернівецькі теми. До Вашої уваги, "Puzzle" - наразі єдиний дайджест у Чернівцях, графічно гарно виконаний та цікавий за своїм змістом.
Для відвідувачів мого живого журналу з Івано-Франківська теж є приємна новина - мережа книгарень "Буква" прийняла невеличку партію "Адреналінових сутінок" до реалізації у Вашому славному місті.
У НЕЗВИЧНОМУ СТАНІ
Не далі, як учора помічаю, що на мене довго дивиться незнайомий чоловік. Не дуже приємно, якщо чесно, але терпимо. Пом'явшись трохи, підходить до мене і питає: "Це Ви?" "Це я" - відповідаю. "Ні, Ви не зрозуміли, на блогу - це Ви?" "Це я"- відповідаю знову. "Ні, це не Ви!!!" "Значить це не я" - краще нічого мені не спадає на думку. По обличчю чоловіка за мить проноситься ціла гама різноманітних емоцій. "А де можна купити Вашу книжку?" .....?!?!?!?!?!?!..... Через 30 хвилин все повторюється знову, проте на цей раз з дівчиною років 20-23. Під завісу упізнання "це Ви - це не Ви", вона говорить: "А все одно, Ви не такий, як на фото на блогу!!!" Дійсно, я не такий - по моєму, в мені нічого немає від Бреда Піта, як і від Фреді Крюгера! Загалом, я не про це. На моє "мило" надходить то частіше, то рідше два питання - де можна придбати книгу і коли я виставлю в блог чергову новелу. Книжка поки продається тільки в Чернівцях: "Українська книга" і "Світ книги" (вулиця Франка), "Художня книга" і "Здоров'я" (вулиця Кобилянська), "Букініст" (вулиця Головна), книжковий кіоск в Університеті і "Книги" (Бульвар Героїв Сталінграду). Зарікався займатися рекламою своєї книги на блогу, але тепер є законне виправдання - після цього повідомлення, на "милі" подібних запитань буде по-менше. На нову новелу чекайте в наступному повідомленні
ХАЛЯВА ТОМУ ЩО!!!
На підтримку цієї літературної акції спрямований блог http://www.samete.blogspot.com/ , на якому кожного тижня буде виставлятися новий короткий фантастичний твір. Всі охочі надати свої твори, можуть звертатися на моє "мило" mulyary@gmail.com
МОЇ ПРАЦІВНИКИ ФАНТАСТИКУ НЕ ЧИТАЮТЬ
Саме так мені відповіла директорка гастроному "Центральний" фірми "Колос", ще в той час, коли я шукав спонсора, аби видати книгу. Цікаво ось що – як вона дізналася про це, і чи можна працівникам підпорядкованого їй гастроному читати взагалі і що саме. Розмова, насправді, піде трохи про інше. Іноді, частіше по "милу", мене запитують: "Де можна зустрітися і побалакати з Вами"? На роботі або вдома – не зручно, випадкова ж зустріч не налагоджує у більшості випадків на більш-менш відверту розмову, запросини до читача чимось нагадують роботу за "викликом", на що я відповідаю щирою відмовою. Залишається "нейтральна" територія на кшталт кафе, бару або ресторану. Аби зустрічатися з вами у піцерії "Парадізо", що на вулиці Червоноармійській, мені довелося написати листа до власників цього закладу, в якому я, формально, питав їх згоди. Я міг цього і не робити – бо маю право їсти та зустрічатися в цій піцерії і без їх згоди. Проте я зробив це з однієї поважної, як на мене, причини – мені дуже хотілося, аби в нашому місті з'явилося місце, де мали б змогу в неформальній обстановці зустрічатися люди, яким не байдуже все, що пов'язано з літературою. Побачимо, що з цього вийде, а так, мене можна іноді зустріти по суботам чи неділям в цій відносно недорогій піцерії за супергострою піцою "Арагоста" та "живим" пшеничним "Микулинецьким". Чого і всім вам бажаю!
Я ВЖЕ НЕ ОДИН!
Ура!!! Нас вже двоє "черновіцинів", які не тільки пишуть, але і находять сміливість публікувати свої фантастичні твори. В безкрайому морі Інтернету мене знайшов Ткач Сергій, наш земляк, який виставляє свої твори поки що у віртуальному вигляді, але прийде час, я впевнений у цьому, і ми всі побачимо його фантастику в доброму поліграфічному виконанні. В колонці зліва тепер кожний охочий може одним кліком ознайомитися з його розділом в журналі "Самвидат" знаменитої електронної бібліотеки Мошкова - http://zhurnal.lib.ru/t/tkach_s_w/ І побажання наостанку - мешканців Чернівців, що пишуть фантастику і не тільки, безумовно, значно більше. Так не пишіть "в стіл", а виходьте на мою адресу і я підкажу вам, що треба зробити, аби ваші твори знайшли свого читача.
МАЛЕНЬКИЙ ЮВІЛЕЙ
Так вже збіглося, що вчора на цей блог зайшов 1000 відвідувач і рівно 100 людей стали власниками моєї книжки фантастики "Адреналінові сутінки". Всім-всім, і читачам і відвідувачам блогу величезна подяка за вашу увагу до моїх буквотворень. Коли-не будь (поки що зарано) я розповім, чого вартує довгий і не менш тернистий шлях книги до читача в нашому місті. Особлива подяка тим читачам, котрі придбали книгу у книгарнях. Вони мені особливо дорогі тим, що не знаючи мене особисто, а тільки завдяки "сарафанному радіо" (коли враження про книгу передаються безпосередньо від однієї людини до іншої) ці безіменні поціновувачі фантастики самостійно вийшли на мою книгу. На черзі окремий сайт, де буде тільки фантастика, книжка "Адреналінові сутінки" російською мовою і нова книжка фантастичних новел українською мовою. Не за горами виставка комп'ютерної тривимірної графіки у рамках проекту "Без олівця", що створювалася у творчому союзі з нині покійним Андрієм Маловим. Ще раз дякую усім!
КНИГА ПРО ТА ДЛЯ БЕЗПРИТУЛЬНИХ
Всі бажаючи, кому не байдужа доля чернівецьких безпритульних, можуть надати свої художні твори стосовно цієї тематики (вірші або прозу) в "Літератур Кафе" (Центральна площа.10). Упорядником збірки творів, присвячених проблемі безпритульності, є чернівецький поет Олег Король. Книжка буде містити весь можливий спектр літературних уподобань авторів, тобто, будь-яких обмежень стосовно форми літературних творів не передбачається. Все вищевказане стосується також і охочих показати власне бачення художнього оформлення книги. Чернівецькі безпритульні отримають цю книгу безкоштовно, а гроші, отримані від продажу книги, підуть на вирішення нагальних питань чернівецьких безпритульних
ЗАПРОШЕННЯ, ВІД ЯКОГО НЕ ВАРТО ВІДМОВЛЯТИСЯ!
Хотілося запросити всіх читачів блогу, проте, в дійсності, це стосується лише мешканців та гостей Чернівців та Буковини, на презентацію збірки короткої сучасної фантастики українською мовою, яку, по закінченню презентації, можна буде отримати БЕЗКОШТОВНО, як подарунок, назавжди і без жодних формальностей, на кшталт реєстрації або чогось подібного. Ця збірка - підсумок літературної акції, спрямованої на популяризацію жанру фантастики в м. Чернівці. Протягом 8 місяців я знаходив винятково короткі фантастичні твори, питав дозволу автора на безкоштовне розповсюдження уподобаного мною твору в "Літератур Кафе", перекладав на державну мову і невеличким накладом у 50-75 примірників викладав всім охочим. Попередні твори щоразу доводилося додруковувати, аби читачі, які вперше дізналися про цей захід, мали змогу прочитати всі виставлені раніше твори. Автори творів збірки - письменники з України, Росії та Ізраїлю. Безкоштовна роздача збірки відбудеться 21 жовтня 2010 року о 17-00 годині в приміщенні Обласної наукової бібліотеки по вул. Кобилянська.47
Приємного читання!!!
ПРО МОЇ ТВОРИ І ПРО МЕНЕ В ЗАСОБАХ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ
http://www.doba.cv.ua/index.php?id1=2&k=596&all=46#pos - газета "Доба" №15 (296) від 17.04.2009рhttp://www.doba.cv.ua/index.php?id1=2&k=720&all=31#pos - газета "Доба" №37 (720) від 16.09.2010р
http://www.hotel.cv.ua/news_text/?id=187&cat=20&lang=ua - мистецькі новини Буковини
http://buknews.com.ua/page/fantastyka-po-bukovynskomu.html - "Фантастика по-буковинські" 10.12.2012р
А МОЖЕ І НЕ ТРЕБА БУЛО
Вже минув місяць, як закінчився стосовний особисто мене кошмар під назвою "літературна акція по безкоштовному розповсюдженню фантастики в місті Чернівці". Ззовні, з сторони все виглядало навіть дуже пристойно і навряд чи хтось здогадався б, чого це все мені вартувало. Добра реклама в рекламному тижневику, кілька позитивно-доброзичливих статей в ЗМІ, згадування про наступну подію на місцевому радіо і, апофеоз всього, телерепортаж з місця події в день проведення акції. За кадром залишилися майже марні пошуки спонсорів, три тижня друкування ночами на звичайному принтері десятків тисяч аркушів, збивання, нарізання, склеювання і інші необхідні операції по перетворенню надрукованих аркушів паперу в 100-сторінкові книжки загальною кількістю майже 200 примірників. Навіщо потрібна була ця акція? За великим рахунком, місто жило без проблем і без неї, як і без багато чого до і після цієї акції. По-перше: мене ніхто не примушував цю акцію проводити - відповідно і всі претензії тільки до себе особисто. Інша справа, коли розумієш, що, якщо все кинути, то наступної спроби вже не буде, хоча б тому, що ніхто більше не надасть тобі свої сторінки або ефірний час після того, як ти вже один раз ошукав їх.
Тільки сьогодні, по закінченню місячного терміну, починаєш потроху оживати, забуваючи про сколоті скобами пальці, про ліміт часу, образи на чисельні відмови потенційних спонсорів і прикрість до людей, які спочатку чимдуж тебе підтримували, аби потім раптово, в самий відповідальний момент, кинути. Вже не просинаюсь по кілька раз протягом ночі, коли уві сні тобі треба кудись бігти і ти обов'язково повинен встигнути щось, без чого акція не відбудеться. Добре розумію, що така справа однією людиною не робиться, як і знаю, що, якщо б довелося все починати спочатку, то знову все робив би самотужки. Напевне, така у мене натура, коли не хочеться нічого міняти з того, що може хоч якось вплинути на внутрішнє бачення мною кінцевого результату.
Кожна з 200 книжок зроблена моїми руками і пес-нишпорка легко знайде мене, так як на декотрих аркушах є моя кров, коли від втоми і недосипання доводилося невимушено помилятися і ранити пальці. Зараз - очікування реакції читачів на цю збірку. Напевне, це і є те головне, заради чого і задумувався цей самвидат - як сприймуть сучасну коротку фантастику читачі.
ВОНИ ТАКИ ВМЕРЛИ
Це я про www.litforum.net.ua та www.inlit.org.ua - два літературних українських майданчика, що доживали свій більш, ніж десятирічний вік на теренах україномовного сегменту інтернету. Всі дружньо сварили обидва проекти, але не менш дружньо погоджувалися, що на цих форумах за роки існування зібрано безліч цікавого матеріалу, що сам по собі становить можливість, як досліджувати зростання національної самосвідомості у його учасників. Без будь-яких анонсів, об'яв чи попереджень обидва сайти закриті саме після прийняття закону про мову. Простий збіг обставин? Можливо і так, але нових форумів, навіть гірших за закриті, й дотепер ніхто не заснував. Хтось зауважить, що існують як і існували раніше, інші літературні форуми українською мовою, але, ніде правди діти, вони не настільки демократичні і відкриті читачеві, аби пересічний відвідувач відчував себе достатньо вільно.
Останнім часом обидва закриті форуми зажили слави місць, де вільно жилося тролям, але то вже була відверта безконтрольність з боку модераторів і адміністратора сайту. Все можна було, без жодного сумніву, легко залагодити, але люди, які щиро колись позиціювали себе захисниками української літератури та мистецтва, з роками зайнялися більш важливими для себе справами і відверто кинули напризволяще своє дітище. Прикро, бо обидва сайти з роками знайшли свою лакуну, яку ще довго (невідомо скільки років для цього знадобиться) ніхто не займе. І наостанку - можна було дати хоча б кілька днів, аби встигнути хоч щось зберегти з понад десятирічного надбання. Так ні, "зрубали під корінь" і жодних коментарів з боку "батьків-засновників" цих непересічних інтернет-проектів.