КИЦЬКА - ТЕСТЕР
Щось схоже відбувається, коли я приношу молочні вироби: якщо базарна тітка наваляла у сметану щось "від себе", то Лайза обов’язково обмине такий "виріб", як і сир, з якого вичавили все, але все одно він чомусь називається на базарі сиром. Якщо у йогурті, магазинному молоці чи морозиві намішано невідомо що, то кицька одразу це помічає.
Ну ось якби і все що я хотів розповісти і можливо у вас вдома є такий самий тестер і варто лише придивитися до її поведінки і ви зайвий раз не лоханетеся з продуктами. У кого коте чи псюхи вдома поки немає, то, можливо, моя розповідь переконає вас завести чотириногого друга.
ПОМИТИ ГОЛОВУ КОВБАСОЮ АБО ПОВИДЛО З ПРИСМАКОМ ВИШНІ
Ні, світ не перевернувся догори дригом, просто тримаю в руках шампунь російського виробництва під назвою "Печенька". Відкриваю і, дійсно, у ніздрі линуть пахощі типового недорогого магазинного печива. А як радіє від цього запаху дитина, коли цим, призначеним їй, дитячим шампунем намилюють голову! Як на мене, то зупинятися у цьому напрямку не треба у жодному разі, бо на черзі обов'язково повинен бути типово чоловічий шампунь "Домашня ковбаса", "Сало копчене" або "Шинка з часником", а для жінок - відповідно шампуні "Суниці з вершками", "Форель під соусом бешамель" або "Мідії з лимоном". Ви думаєте, що це все пуста маячня, але вже продається парфум і шампунь хоча і з не дуже довершеним, але запахом шоколаду. Все б не так погано, але я таки починаю розуміти чому дешеве, за 12-14 гривень, печиво у наших продуктових магазинах пахне (чи смердить?), як ароматична віддушка вищенаведеного мною шампуню, який, до речі, також належить до групи дешевих.
Після такого собі шампуню починаю підсвідомо більш прискіпливо читати будь-які позначки і ось тобі ще одне продуктове чудовисько - "Повидло з смаком вишні". Ви спитаєте, а що тут такого незвичного? А незвичне те, що раніше завжди та солодка смакота називалася "Вишневе повидло" або "Вишневе варення", але ж ніяк не "Повидло з смаком вишні" чи "Варення з смаком вишні" тощо. Різницю у назвах відчуваєте? А багато хто - ні! Читаєш склад цього продукту фірми "Глибкон" і бачиш, що замість вишні там знаходиться смаковий ароматизатор "Вишня", ідентичний натуральному, тобто повидло чи варення зроблено, відповідно, зовсім не з вишні, а з чогось іншого, але з додаванням смаку "Вишні". От я і думаю, а чого б не випустити "Повидло з смаком сала з часником" або "Повидло з присмаком смаженої риби" чи "Варення з ароматом Шанель №5". І їстівно, і поживно, і прикольно і нове тобі продуктове сполучення! На жаль нікому до цього не має діла ні зараз, ні колись, коли якось на зорі кооперативного "безпредєла" спритні хлопці з ізраїльсько-українського спільного підприємства з виробництва слабоалкогольних напоїв намагалися відновити у Чернівцях виробництво місцевої питної родзинки - славнозвісної "шипучки"! Якось, перебуваючи у рідному місці під час відпустки, я угледів на поличці магазина пляшку шипучки і, не порадившись з знайомими (а треба було, бо вони б обов'язково відмовили від покупки), купив її, бо щиро думав, що зіпсувати її смак нікому не вдасться. Зась! За бажання можна зіпсувати все - і ось тобі неприродній смак, що трохи не хімічною атакою відбивав бажання пити ту гидку рідину і колір, що щільним зеленим нальотом вкрив стінки посуду і потім стійко не бажав змиватися. А так хотілося познайомити дружину з тим ностальгійним буковинським раритетом під назвою "Золотий початок" (і дотепер не розумію, до чого була причетна до назви шипучки кукурудза), "Яблунева", більш дорога "Кавова" або "Сунична" тощо, що частенько супроводжували, немає де правди сховати, колись наші збіговиська у старших класах. Ніяк не можу зрозуміти, чому все оце продуктове і не продуктове лайно без жодних перешкод все частіше зустрічається на полицях наших магазинів?
ГРОШІ ТА ФУТБОЛ
З 1 вересня 2013р футбольний клуб "Буковина" (Чернівці) залишається без спонсорської допомоги, а за суттю, взагалі без ніякої фінансової допомоги. Яка у тому різниця, хто кілька років фінансував клуб - Борисов чи Фірташ, або ще хто, бо на тепер ніхто не береться втримати на плаву "Буковину". Аби якось згладити гіркоту неминучого вибуття "Буковини" з лав професійного українського футболу чернівецький офіціоз повідомив, що нічого страшного не відбувається і ми вже на шляху до виправлення ситуації. От тільки невідомо, на який час затягнеться пошуки того шляху, а поки що гравцям клубу на позачерговому загальному зібранні керівництвом клубу повідомлено про припинення оплати праці гравців з 01.09.2013 і, відповідно, про дозвіл на пошуки гравцями нових команд для себе.Ніколи не знав (проте завжди бажав про це дізнатися), що на рік команда "Буковина", аби функціонувати, як було дотепер, отримувала 3,5-4 млн. гривень. Мабуть і надалі не дізнатися ніколи, скільки отримував головний тренер команди та провідні гравці, чи яка мінімальна зарплатня була у пересічного гравця "Буковини". Це до того, що відомий на весь край індиковод запропонував створити з "Буковини" таку собі народну команду, коли, за самими оптимістичними підрахунками, кожний з 15 тисяч добровільних членів такого народного клубу повинен внести по 250 гривень на рік для фінансування команди. Кількість членів такого клубу та річний внесок можна міняти у будь-який бік, але сума, менша 3,5-4 млн. гривень, не покриває мінімальні витрати будь-якого сучасного українського футбольного клубу першої ліги. Чому так? А біс його знає - не ми ці гроші витрачаємо, ось тому і не знаємо і ніколи не дізнаємося. Бо гроші і футбол, чи навпаки, футбол і гроші - це ще одна велика таємниця українського істеблішменту і пересічному громадянину зайве туди пхати своє, ну, ви здогадалися, що.
На превеликий жаль, зникнення чернівецької професійної футбольної команди не менш традиційно додасться до переліку того, чого немає у нашому обласному центрі і що зазвичай є у інших обласних центрах України.
P.S: Фууух, пронесло! Виявляється і з цього стану речей можна "гідно" вийти! Замість вибувших легіонерів набрано хлопців, які колись та іноді грали за ФК "Буковина" і тепер отримали можливість показати на що вони здібні. І платити стільки, як легіонерам, теж не треба, бо коли б вони мали б змогу грати у команді такого штибу, як "Буковина", а там до весни щось придумається. Головне, протриматись без вильоту у нижню, другу лігу до кінця цього сезону, а там... А там може хлопці розіграються і не треба нам ніякого спонсора? Майже на халяву!!!
WI-FI ПО-ЧЕРНІВЕЦЬКІ!
В якості підсумку - я таки знайшов гарне, тепле місце з безкоштовним "Wi-Fi" високої якості. Просто це не робиться нормальними людьми так, як зробили власники цих закладів з вулиці Кобилянської. По-людські такі дешеві понти завжди називалися, називаються і будуть називатися провінційним чернівецьким жлобством. З маленьких таких негараздиків створюється загальна негативна картина, що пояснює без зайвих слів, чому в наше місто не дуже квапляться відвідувати туристи.
ПРИКОЛЬНІ КАФЕ АБО КАФЕ НА ПРИКОЛІ
Якось вдалося вирватися погуляти у вільний час рідним містом і, зголоднівши, з'явилося цілком зрозуміле бажання посидіти в якомусь з чернівецьких кафе. Ніколи не думав, що побачу на початку серпня в рідному місті таку величезну кількість зачинених на "ремонт" кафе. Слово ремонт в лапках, бо ніхто і не збирається його робити - просто таким чином його господарі спокійно зачиняють свій заклад, аби ніхто з владних структур не чіплявся до них на час, поки вони відпочивають на теплому закордонному або вітчизняному морському пісочку. І що тут такого? А відповідь ще простіша - наша Буковина (Чернівецька область і Чернівці) відповідно до довгострокового плану розвитку України орієнтована на розвиток саме туристичного та рекреаційного бізнесу, бо вже всі пересвідчилися в тому, що промисловість і сільське господарство у нас виключно збиткове, нечисельне і не може існувати без державних дотацій. Більше за все туристів, принаймні теоретично, повинно бути саме літом і саме в цю пору року заклади харчування повинні "намолочувати" якнайбільше виручки. У нас - все навпаки! Я бачив корінних жителів курортних міст Криму - вони всі білошкірі у той час, коли курорти забиті відпочивальниками. Все вірно - вони за 1-3 місяці заробляють більше, ніж в інші місяці року. Не варто за їх білий колір шкіри переживати - їм вистачить засмагнути в вересні, під час "оксамитового сезону". На ремонт або підготовку до літнього сезону є у них відповідно пізня осінь-рання весна. У нас літом з трьох кафе - два закриті. Хтось скаже - немає навали туристів, а ті що є, можуть поїсти і в "крутих" закладах харчування. І не буде навіть цих туристів, бо їм не потрібен такий рівень сервісу. Про самих мешканців міста нема чого і казати - ми вже давно звикли і не такого. Потім, осінню дивишся по телевізору, як скиглить той чи інший хазяїн такого закладу, що все дорого, немає на що жити і, мабуть, його заклад скоро закриється. Як на мене, то я тепер і так не зайду в ті кафе, ресторани чи бари, що стоять зараз, так би мовити, на "приколі", бо коли коли я хотів туди зайти, вони були зачинені на "ремонт".
ДВА СЛОВА ПРО ЛАВИЦІ АБО ЧОМУ ЧЕРНІВЦІ МАЛО СХОЖІ НА ТУРИСТИЧНЕ МІСТО
Питання в іншому – навпаки, мені дуже кортить подивитися на сидячого літом на лаві чернівецького чиновника, який, до речі, існує виключно на гроші платників податків, тобто на наші з вами, і засікти, скільки часу він зміг би витримати ці тортури. Вся проблема в тому, що майже всі лавиці стоять під палючим сонцем, коли, справді, мало хто наважується сісти на розпечене покриття і далі продовжувати витримувати спеку.
Можна пектися на сонці, але дати перепочинок стомленому від побігеньок по місту тілу. Можна постояти у затінку, проклинаючи тих, хто додумався до такої очевидної дурості. Ну чому в інших, і не тільки курортних, містах літом я міг сидіти не на сонці, не чекаючи поки спаде денна спека. В тому ж, до речі, Франику або Кам’янці в історичній, а значить, самій привабливій частині міста кількість сидячих людей не менше людей стоячих чи їдучих. Для своїх городян та гостей міста там пропонуються гарні парки і пішохідні зони з багато чисельними лавками і зовсім не обов'язково під навісами численних кафешек. Їх так багато і вони такі різні, що їх вистачає всім. І це при умові, що багато лавиць попросту пустують, так як сидіти під пекучим сонцем немає охочих.
Дивишся на лисі, як коліно, чернівецькі майдани, де поодинокі дерева розташовані так, що лавки поряд з ними не поставити при всьому бажанні і думаєш про наше безмежне терпіння. А ось приїжджа людина неодноразово пригадає злим і зовсім не тихим словом наше місто, аби і іншим заказати сюди дорогу. Невже важко зрозуміти там - «нагорі», що з ось таких, на перший погляд, дрібниць і створюється загальна думка про комфортність перебування у тому чи іншому місті.
ДЕ МОЄ МІСТО АБО ПРО...
На моє "мило" прийшов лист, суть якого звучить так - кому потрібна твоя фантастика, якщо той абсурд, що відбувається в Чернівцях, крутіше любої фантастики і чому про це я не пишу. Відповідь відправник прохав опублікувати відкрито. Без проблем, адже і у мене є власна громадянська позиція. Важко мати залізне терпіння, аби з дня на день дивитися, як: "круті перці" паркують свої "круті тачки" на вузькі чернівецькі тротуари. Якось за мій столик в кафе сів один з таких. На моє законне питання - відповідь в стилі "неперевершеного Гоши" - "А що, не можна?"
центральні (і не тільки) вулиці міста скоро доведеться скрізь перейменовувати на вулиці "банківські" через навалу все нових і нових філій банків
Хочеться від цього всього поїхати далеко-далеко, але лишається старенька мама, друзі не тільки дитинства і ще, залишок віри, що може будь щось колись зміниться на краще. Нехай Вас не бентежать ілюзії, що достатньо самому або на весняних толоках наводити (підтримувати) чистоту і саджати (не ламати) дерева (що я і роблю все своє життя) і все зміниться на краще. Прикро інше - я не рвуся до влади навіть заради грошей, мене нудить від брудної політики і від політики взагалі, але Ви, ті, хто в черговий раз схопили вдачу за хвіст (владу, посади, гроші) не маєте морального права знищувати не тільки те, матеріальне, але і духовно-моральне явище, що називається місто ЧЕРНІВЦІ.
ТАКА СОБІ ПРОВІНЦІЙНА М'ЯКОГОЛОВІСТЬ
Приїхавши з Праги, товариш якось розповів, що сидів в одному з барів за столиком, за яким любив сидіти Ярослав Гашек і у доказ показав фото, де, дійсно, над столом у рамці це і було підтверджено документально. Іншого разу по "ящику" показували один із барів Гавани, де любив пити улюблене "дайкірі" Хемінгуей. Ви спитаєте: "І до чого це він веде?" В Чернівцях немало будинків з пам'ятними дошками видатних людей нашого міста, але жодної, де можна було б дізнатися, де ця людина була поза межами власного помешкання. Таке враження, що вони народилися, жили і померли, не виходячи з дому. Хтось скаже: "Ну, то й що?" А може у цьому і криється те, про що ми гордовито мовчимо - наша вроджена провінційність. Скільки визначних людей виростило місто, а пам'ять дає змогу відразу пригадати лише одного-двох. Що цікаво, у різних за віком, соціальним становищем та освітою, мешканців Чернівців ці "один-двоє", як правило не збігаються. Гірше за все, що рідко хто може похвалитися інформацією про те, де і як той чи інший знаменитий чернівчанин проводив свій вільний час, які у нього були уподобання та звички. Все, що так ретельно досліджується за кордоном, у нас не виходить за межі 1-2 речень у біографічному дослідженні. Можливо тому і поширюються всілякі чутки і нісенітниці про людей, які створили славу України. Особисто мені хотілося не стільки випити того "Дайкірі", а скільки подивитися навкруги з того місця, де сидів Хемінгуей, або побачити те, що бачив Гашек з свого стільця у тому празькому барі. Я впевнений, що і в Чернівцях було, є і буде багато людей, які лишили свій слід у місті, але невідомі широкому загалу. Окрім широко розрекламованого готельного номера, пристосованого до велетенського тіла Іво Бобула, або магазина-майстерні, де купував пухову ковдру Кіркоров для Пугачової мало що і можна сказати. Звісно, що сучасні "зірки" задовольняють свої примхи у місцях, де ніхто і ніщо не потурбує їх спокій, але то їхня справа і не про них мова. Але ж не всі знамениті люди хворіють на зоряну хворобу і частенько своєю особою прикрашають той чи інший заклад загального користування. На жаль, це лише не більше, ніж марення і знайти якесь кафе або бар, де завсідником є визначна сучасна або у минулому чернівецька особа, важче, ніж запросити на каву до себе в дім Мадонну. А тепер про те, що і хотілося написати з самого початку. Якось людина, що повернулася з Голландії, розповіла про нашого земляка, який має у невеличкому тамтешньому містечку свій бар. Відразу в голові промайнули невід'ємні паралелі з типовим вітчизняним баром, барменом і справжніми його власниками. Все, насправді, виявилося зовсім іншим, ніж уявлялося. Той, голландський українець знає кожного свого відвідувача, його улюблені страви, звички і багато чого ще - вимушений знати, бо конкуренція. Кожний новий, випадковий відвідувач вважається за потенційного завсідника. Той земляк у розмові якось пожалівся, що немає "фішки", яка б додатково притягувала відвідувачів до його закладу. І це при тому, то численні конкуренти з шкіри лізуть, аби знайти щось незвичне і привабливе. І місце Хемінгуея за барною стійкою і стіл, за яким сидів Ярослав Гашек - добрий, старий, хрестоматійний маркетинговий хід для приваблення відвідувачів, але ж спрацьовує на всі 100%. Чому ж чернівецькі бари, паби, таверни, кафе і ресторани такі безликі? Невже неможливо знайти підхід, аби той, знаний у місті артист, письменник, колишній спортсмен чи музикант не погодиться стати постійним відвідувачем такого закладу за можливість за півціни обслуговуватися. Чи важко підтримати за певні преференції у майбутньому тих людей, що тільки-но стають відомими в Чернівцях. Можливо і через це не в останню чергу наші знамениті чернівчани так поспішають якнайшвидше залишити Чернівці заради інших міст і країн. Ми ображаємося коли нас порівнюють з провінцією, але людські, соціальні відносини насамперед визначають атмосферу міста, а вже потім архітектура, чиїм здобуткам абсолютно байдуже на що дивитися протягом віків.
ЗА БІДНЕ ДЕРЕВО ЗАМОВТЕ СЛОВО
КУПІТЬ МЕНІ ТРОЯНДИ
ДВІ ФОРТЕЦІ: ПОПЕЛЮШКА І ПРИНЦЕСА
Хто змалечку не мріяв відшукати скарб або відчути себе захисником нездоланних фортечних мурів. Так і я, майже кожен рік, благав батька ще хоч раз з'їздити або в Кам’янець –Подільську або Хотинську фортецю. На моїх очах вони змінювалися – одна більше, інша – менше і настав час підвести деякі проміжні підсумки. Я не порівнюю ці дві видатні споруди, а лише відношення влади до їхнього збереження. Позавчора повернувся по справах з Кам’янця – Подільського. Не вистачає слів, аби розповісти, як, лише за один рік, змінилося обличчя фортеці та Старого міста. Людина, яка вперше відвідає це місто, буде шокована тим, як історичну його частину забудовують лише реконструйованими, відповідно до збережених старовинних планів забудови, будинками, що повністю повторюють зруйновані часом попередні прототипи. Залишки або руїни старих будівель та їх фундаменти стають основою для суцільного їх відновлення у первісному вигляді за допомогою автентичних будівельних матеріалів. 300 років по тому, зруйнована під час облоги, колись найбільша, Порохова башта постала перед численними туристами у всій своїй величі і красі.Зауважте, обидві фортеці можна і треба ще не один рік продовжувати реставрувати, проте тільки саме цього року фортеця у Кам'янці відбудована у повному обсязі. І це при тому, що наша Хотинська фортеця вже 20 років, як загалом відбудована. Місцева влада вже багато чого досягла в реставрації комплексу башт, що оперізують Старе місто і які споконвіку ніколи не відновлювалися. Дивишся на Кам’янець - Подільській і реально бачиш, як гроші, вкладені у відбудову міста, повертаються чималим прибутком у вигляді справжнього туристичного буму. Про бідолашну Хотинську фортецю годі й казати, що це єдина з історичних пам'яток за межами Чернівців, яка могла би гідно представляти нашу область серед інших. Я ревно ставлюсь до всього, що відбувається з цією перлиною оборонного мистецтва. Погодьтесь, що ззовні ця фортеця справляє більш могутнє і величне враження, ніж її сусідка з Кам’янця. Всередині ж на приїжджу людину чекає справжня пустка. Повне запустіння при майже цілковитій відсутності будь-якої експозиції. Якісь бутафорські підробки може і повинні, на думку директора, справляли на туриста якесь враження, але, окрім, жалю нічого не викликають. Малою дитинкою, ще за радянських часів, я міг вільно пересуватися по поверхам всередині башт або розглядати неперевершені краєвиди, стоячи на терасах позаду зубців - пілонів оборонних мурів або між ними. Наразі це заборонено, бо, не дай бог, хтось звалиться вниз, хоча на противагу радянським часам, між зубцями вмурована металева огорожа. А так, походиш між порожніми будовами всередині фортеці, так і не зрозумівши, за що заплатив гроші. До речі, у тій самій Кам’янець – Подільській фортеці турист будь-якого віку може відвідати всі можливі закапелки і ніде він не побачить табличок про заборону. Кожен шматок території всередині фортеці максимально можливо використовується до задоволення вимог та інтересів туристів. Треба бачити на власні очі, які гарні численні весільні церемонії відбуваються кожної суботи та неділі на території кріпосних укріплень біля самої фортеці, що теж є видовищною, сталою традицією жителів Кам’янця. Може трохи рідше, біля ратуші у Старому місті можна безкоштовно потрапити на гучні нічні концерти просто неба відомих сучасних груп. І наостанку, можливо хтось скаже: “Про Кам’янець знають більше, ніж про Хотин, тому і приїжджають частіше”. Це сама велика помилка, що межує із справжньою брехнею на користь тих, кому, відверто кажучи, до душі, аби все залишалося, як воно є наразі. В дійсності, туристи, особливо закордонні, ніколи не розмежовують відвідання обох фортець, бо вони, незважаючи на наше бажання того чи ні, нерозривно пов'язані самим ходом історії. З сумом дивлюся по телевізору на огрядну жінку – директора Хотинської фортеці, яка медовим голосом лялякає мені про щасливе сьогодення Хотинської фортеці і ще раз переконуюсь, що, доки не з'явиться, нехай і не говірка, проте працьовита людина, стан речей не зміниться ніколи.
ПРО "ЦЕ" - І БЕЗ ОГИДИ
ПРОЩАВАЙТЕ КАШТАНИ
Ви впевнені, що у мене в руках не якісь кумедні горішки? Насправді, це каштани - плоди дерев кінського каштану, що нині скрізь по Чернівцям стоять з дочасно помертвілим, покрученим висохлим листям. На вакцинацію одного дерева потрібно 200 гривень. Звісно, що на що - на що, а на спасіння дерев у влади грошей не знайдеться. Вражене шкідником - каліфорнійським метеликом, дерево живе не більше трьох років - в Чернівцях цей ліміт часу вже добігає кінця. Мені, як більшості чернівчан, не звикати до того, що стоїть недобудована Турецька площа, так і не встановлені чавунні ліхтарі обабіч Головної, що вулиця Кобилянська і площа Філармонії після всіх змін виглядають вкрай незатишно, а гроші за підготовку до 600-річчя міста ще й досі шукають задля розрахунків за виконані роботи. Це все може почекати - ми звикли до таких викрутасів, бо завжди можна знайти пристойну причину чому те чи інше щось своєчасно не зроблено. Зриваю листок каштану і бачу під тонкою шкіркою більше десятка майстерно підготовлених до зимівлі сховків майбутніх метеликів. Деякі з знесилені гусінню дерев ще змогли дати малесенькі плоди, що ви бачите у мене на руці. Зими в Чернівцях напрочуд не холодні і весною армади шкідників тихо і гарантовано дожеруть листя на залишках дерев. Чи можна ще якось зарадити цьому лиху. Як не дивно, але можна і, головне, без втручання влади. В Чернівцях кілька років існує мораторій на спалювання осіннього листя. Причина - надто шкідливий дим. Чомусь в інших, сусідніх з нами (як приклад - Німеччина), європейських країнах спалювання осіннього листя або використаних новорічних ялинок у відповідності до старовинних традицій є сталими місцевими святами, що у свою чергу є додатковим фактором, що приваблює у такі дні туристів і згуртовує громаду. У нашому випадку якусь, зовсім невеличку, частину листя щорічно намагаються вивозити на сміттєзвалище або на вільні від поховання ділянки Годилівського цвинтаря, де весною нічого не перешкоджає шкіднику повертатися назад. Більшість же впалого з каштанів листя спокійно переживає відносно теплі чернівецькі зими без шкоди для самих шкідників. Всього то треба один - два роки дати можливість спалювати листя і це хоч відстрочить час, за який ще можна буде купити і скористатися якоюсь кількістю вакцин.
МЕНІ НЕ БАЙДУЖЕ
Не причесані думки або мені не байдуже, на що перетворюються Чернівці. Нема куди правди діти, але Чернівці – єдиний обласний центр України, в якому, в сукупності, не має: власного зоопарку, пивзаводу, критої спортивної арени, критого басейну та об'їзної дороги. Якщо додати до цього центральний автовокзал в центрі Чернівців, який в інших обласних центрах знаходиться за межами міста та жодного з 12 існуючих в місті готелів, який би похвалився наявністю 2,3,4 або 5 зірок", то стає ясно, що за таке місто Чернівці в порівнянні з іншими великими містами України. Хтось мені скаже, що існує критий спортивний комплекс "Олімпія", але, пробачте, це є перероблений нещодавно невеличкий критий ринок, який, за відсутності відвідувачів, ніколи не працював. Ще є невеличкий басейн школи №27, але "прикриватися" ним нещиро.Наразі, трохи про чернівецькі туристичні принади. Ще зо 2 роки потому я зміг показати своїм товаришам з Києва неушкоджені квартали старовинних садиб, що на вулицях Стеценко, Федьковича та Червонюка. Зараз нові забудовники на свій смак по-переробляли не тільки фасади будинків, але й збудували нові будинки за двометровими парканами, що, за своєю архітектурою, докорінно вирізняються від притаманного цьому району стилю. Що лишилося від старих Чернівців – комплекс будівель університету, куди офіційно заборонено входити всім, окрім студентів та педагогічного колективу. Ясна річ, що пройти можна, і я, таки, поводив своїх гостей цією перлиною архітектури. Не дуже приємно, щоправда, відчувати, що ти робиш це всупереч офіційній забороні на індивідуальне (не в складі групи екскурсантів) відвідування. Мені ж було відверто прикро, коли я зміг лише через вікно зали центрального корпусу показати їм славнозвісний митрополичий сад, який бозна коли був відкритий для відвідування всіма охочими. А хто тепер знає, окрім шановного пана Селезінки, де знаходяться залишки губернаторського саду, парку Шиллера та парку (назву забув) за університетом. Ратушу, "Німецький дім" та палац юстиції можна подивитися лише ззовні, бо вас всередину цих діючих міських державних установ не пустить міліція. До речі, у Львові можливість піднятися по сходах на ратушу коштує для всіх охочих 10 гривень.
Що ще лишилося для споглядання в Чернівцях? "Кручена" або "п’яна" церква – стильна представниця румунського архітектурного стилю Бринковяну. Зсередини церква розмальована на кшталт агітплакатів минулого – відверто кажучи, особливо дивитися немає на що. Кафедральний католицький собор "Серця Ісусова" – ще донедавна обласний архів і всередині наразі дивитися можна лише на голі стіни. Католицьку церкву Воздвиження Святого Хреста, що на початку вулиці Головної – ззовні непоказну і трохи сувору на вигляд, але справді затишну зсередини, можна подивитися зсередини лише, коли йде служба і тут нічого не вдієш. За її височенним парканом стоїть чудова старовинна архітектурна композиція з божою матір’ю та апостолами, яку можна побачити, якщо високо підстрибнути стоячи всередині тролейбуса. "Шіфа" (будинок – корабель) з так і не працюючим фонтаном у вигляді пащі лева. Де поділися колеса-штурвали з огорожі другого поверху – невідомо.
Я щиро співчуваю співробітникам краєзнавчого музею Чернівців, але його нечисленні композиції викликають відверту нудьгу у дорослих відвідувачів. В чому я і пересвідчився , споглядаючи за своїми київськими товаришами. Всі вище пораховані споруди неможливо подивитися зсередини і це прикро. Можливо ще відвідати музеї Кобилянської, Івасюка та Федьковича, а також пам’ятники загиблим радянським воїнам.
Нехай не ображаються мешканці Івано-Франківська, але я, за радянських часів, завжди вважав їх місто блідою, прибитою порохом, копією Чернівців. В 2007 році я знову відвідав це місто і я був вражений, як може місто змінитися так швидко в кращий бік. У той час, як ми не переставали займатися пустопорожнім декламуванням, це місто обставило нас на роки вперед. І наостанок, читаєш наші газети і так приємно на душі від того, що життя наше стає все краще і краще.
Відкладаєш газету вбік і бачиш, що нічого не міняється роками на краще. Чому фонтан на площі Філармонії працює тільки на час відкриття, чому телевізор на цій же площі можна було подивитися лише під час чемпіонату з футболу, чому, аби відкрити першу чергу об'їзної дороги, треба чекати, доки приїде велика цяця, чому побудовані в історичній частині міста будинки сучасної "склопластикової" архітектури на розі вулиць Кобилянської - Шевченко та на початку вулиці Руської. Продовжувати "чому" можна до безкінечності, а задля чого?